Categories: Новини

В Італії вшанували  пам’ять жертв голодоморів в Україні

У приміщенні публічної бібліотеки Sperelliana вшанували  пам’ять жертв голодоморів в Україні концертом-виставою «Напрямок – обрій»,  поставленою за оповіданням професора класичного ліцею Фабіо Стіраті «Сім днів у дорозі».

Твір розповідає про одну з найскладніших та найдраматичніших сторінок України  через історію хлопця з Коростеня, його тиждень переходу голодною землею  із Житомирської області до Рівненської. Цей шлях проліг між надією і відчаєм, життям і смертю, болем і незламністю духу. Твір написаний італійською мовою.

Серед присутніх були колишній мер Губбіо, батько письменника – Філіппо Стіраті, який завжди підтримує такі ініціативи, радниця мера міста з економічного розвитку Мікаела Парлагреко, голова асоціації «Побратими»(“Gemelaggi”) Матільде Ло Гатто і її представники, студенти місцевих ліцеїв, українці та італійці.

Враженнями про дійство поділилася співорганізаторка , виконавиця пісень у дійстві, Амбасадор української культури і мистецтва, Посол Миру і української пісні у світі, очільниця Культурно-просвітницької асоціації “Mist–Il Ponte” Леся Королик-Бойко. «Епілогом вистави стала пісня-реквієм про голодомор 1932 – 1933рр на слова Антоніни Листопад.

«Остання колискова», яка перенесла усіх присутніх в саме серце трагедії, — з хвилюванням розповідає пані Леся. — Цим твором мені хотілося сколихнути  душі присутніх пам’яттю про невинно замордованих голодом дітей. Журлива народна мелодія  з прощальними словами матері з дітьми, яких Янгол уже чекає на порозі, ввібрала в себе всі  страждання від репресій, голоду, терору, збиткування над нашою мовою, культурою, історичною пам’яттю,  і перекладу не потребувала.

Мій Івано-Франківськ зазнав також наслідків голодоморів, які були спричинені радянською політикою, хоч і не так сильно, як центральні та східні регіони України, які були основними цілями, але мені болить цілеспрямоване впровадження політики — винищення українського народу на його землях, яке продукував і продукує комуністичний режим.

Я була серед тих, хто у 2022 році збирав підписи для петиції до Сенату Італії про визнання Голодомору геноцидом. Нас тут зрозуміли. 26 липня 2023 року Італія стала однією з 30-и країн, які визнали Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу. В Італії не було жодного сенатора, який би проголосував проти. І в резолюції вони зазначили, що у ці роки Йосип Сталін навмисно спровокував голод, який спричинив мільйони смертей, виконавши  бажання монарха – загнати українських селян у колгоспи, віддати сили на індустріалізацію та зламати національний опір.

Професор Фабіо Стіраті майже три роки працював з пошуковою і науково-дослідницькою літературою, вивчаючи причини та обставини жахливого геноциду українського народу. І, судячи з твору, через серце і душу пропустив наповнені страшною правдою спогади очевидців та документальних свідчень. Він показав трагедію через історію однієї людини – юнака, який любить Україну. У цих прожитих ним семи днях – вся історія народу, якого намагалися позбавити не лише хліба, а й майбутнього. Вбити. Це розповідь про матерів, які не мали чим нагодувати дитину, про дітей, які не встигли вирости і народитися, про родини, що зникали цілими селами, про землю, що чорніла від скорботи, але не втрачала здатності родити.

У цьому хлопцеві з Коростеня — відбиток кожного, хто пройшов той смертельний, пекельний шлях. У його кроках — кроки народу, який ішов через морок, несучи останню іскру волі на шляху боротьби за право жити. Це дійство зачепило і захопило нас, українців, до глибини душі.

Італійці також були вражені такими умовами виживання у штучно створеному середовищі іншою людиною, яка мала безмежну владу. Це був вечір єдності, де італійський і український народи сиділи поруч не як глядачі і виконавці, а як свідки гіркої правди, об’єднані спільним болем і спільною пам’яттю. Читав оповідання музикант і співак Джоржіо Піккотті. Його супроводжувала витончена гра на фортепіано Фабіо Стіраті. Композиції Людовіко Ейнауді наповнювали зал особливою атмосферою зосередженості та душевної глибини. З нотами ніби оживали голоси мільйонів, які віддають болем навіть через чотири покоління.

Зворушливим був момент, коли Джорджо Піккотті читав «Заповіт» Тараса Шевченка, перекладений італійською мовою. За задумкою автора, саме в цих словах головний герой знаходить силу, щоб триматися між життям і смертю. Від емоційного напруження з»являвся  клубок у горлі. Яким же треба бути щирим і чуйним до чужої біди, щоб так тонко відчути наш біль, так проникливо передати трагедію голодомору, згадавши нашого Пророка і Генія –  Кобзаря. Слухала зі щемом у душі, і, здавалось, серце розривалося від болю, гордості і невимовної вдячності.

Велику роль у виставі зіграла візуалізація атмосфери дії за допомогою слайдів на екрані, які  органічно демонструвала  Самуела Каппоні. Символами семи днів голоду і поневірянь стали сніг, холод, сонце, подих вітру. Стихія переносила глядачів у ті події, дозволяючи відчути кожен момент історії хлопця з Коростеня — його боротьбу, надію, страх , бажання вижити.

Природа на екрані робила розповідь живою, відчутною, емоційно насиченою. Ця сподвижницька праця професора є даниною глибокої шани усім жертвам людиноненависницької політики радянської системи, внеском у відновлення історичної справедливості. Я вважаю, що поява таких творів за межами України засвідчує, що справедливій карі щодо минулих і нинішніх жертв кремлівського режиму – бути!

Цей вечір пам’яті   став ще одним доказом італійської солідарності з Україною. Бо коли іноземці читають наші вірші, розповідають нашу історії, говорять про наш біль — вони стають голосом правди, нашої історії на італійській землі, допомагають нам берегти культуру та національну ідентичність далеко від дому.

Така підтримка для нас, українців, є безцінною, бо і через  дев’яносто три роки кривава історія і те, що пережив хлопець з Коростеня, те, що пережили мільйони українців тоді, зловісно римується з нашою сучасністю. Цей концерт–вистава став актом нагадуванням, що Україна вистояла і продовжує боротися, відновлюючи історичну справедливість.

По завершенню концерту–вистави, на знак щирої вдячності за солідарність з Україною, від імені асоціації “Mist–Il Ponte”,   я вручила подяки – Фабіо Стіраті і Джорджо Піккотті. Ми вдячні усім, хто цього вечора долучився до благодійності у зборах коштів для Івано-Франківського обласного перинатального центру. Пам’ять — це те, що тримає наш народ живим, що об’єднує нас з однодумцями, навіть якщо між нами тисячі кілометрів.

Людмила Островська,

Губбіо.Італія.

Ruslan

Recent Posts

Психолог з Тернополя Володимир Рабінчук став до лав ЗСУ: він ділиться нотатками

Страх смерті в армії ніби легалізований, але такі розмови не популярні, їх стараються уникати. Зазвичай…

12 години ago

На Тернопільщині викрили “волонтера”, який ввіз автівки під виглядом допомоги для ЗСУ

За процесуального керівництва Тернопільської обласної прокуратури викрито мешканця Тернопільщини, який ввозив з-за кордону транспортні засоби…

2 дні ago

«Батьківщина зі мною»: Василь Махно про життя за кордоном і зміни в Тернополі

Чи можна «виїхати з мови», чому важливо зберігати внутрішній баланс і як змінилося обличчя тернополян…

2 дні ago

Електроенергія та пальне добивають громадський транспорт України та Тернополя: навіть сотні мільйонів дотацій уже не дозволяють стримувати тарифи

Поки багато українських міст уже переглянули тарифи на проїзд, Тернопіль кілька років намагався втримувати їх…

3 дні ago

Розтратив бюджетні кошти на ремонт поліклініки – судитимуть підрядника з Бучача

Прокурори Бучацької окружної прокуратури скерували до суду обвинувальний акт стосовно жителя Тернопільського району, обвинуваченого у…

3 дні ago

У Тернополі відзначатимуть Всесвітній день донора: тиждень подяк, нагород та подарунків

З 8 по 14 червня у Тернопільському обласному центрі служби крові триватиме Тиждень донорства, присвячений…

3 дні ago