Сестри Уляна і Наталія Мальгівські записали нову пісню «Червоні троянди». Близнята уже 15 років проживають у Чикаго. В Америці за цей час стали успішними моделями. Сестри навчають дітей малювати і виступають на концертах. Підтримують українську армію.

– Уляна: Ця пісня не про квіти. Вона про стосунки. Асоціюється з трояндами, які дарувала кохана людина, коли вже настають складні моменти у стосунках. Ці троянди відображають не лише щасливий період, вони віддзеркалюють і якусь темну сторону кохання.

Наталія: Коли я вперше почула цю пісню, у мене чомусь виникли саме такі образи. Це про стосунки, у яких бувають не лише світлі періоди. Одні і ті ж троянди приносять щастя, але вони і зі смаком гіркоти. Адже мають чорні тіні. Напевне, кожен у цій пісні знайде щось своє. У тексті йдеться: «Вони – неідеальні. Але вони не винні». Квіти ні в чому не винні.

– А ви дозволяєте собі бути деколи неідеальними, неінстаграмними тощо?

– Уляна: Кожен з нас багато в чому неідеальний. В тому свій шарм. Ми так само маємо право на помилки. Хоча деколи докоряємо собі за те, що розслабилися. Аналізуємо свої дії: чи правильно щось зробили або сказали. Вчимося не дорікати собі за недосконалість. Маємо право вчитися на помилках і проживати своє життя.

«Отець сказав, що в Україні ми досягли б більшого і я заплакала»

– Як вважаєте, це слабкість чи сила – показати свою недосконалість?

– Уляна: Це – сильна сторона у слабкості. Бо це щиро. Знаходити силу в собі приймати, що ти слабкий – теж варто уміти. Що б не сталося. Певне, кожен українець нині знаходить цю силу – не бути слабким. Вчимося бути сильними в ті моменти, коли ми є слабкі. Приймати, що деколи ми безсилі і знаходити в цьому ресурс.

Наталя: Ми дуже емоційні, чутливі. Я можу розплакатися. Недавно були на заході з Оксаною Білозір. Підійшов отець і сказав про нас: «Вони такі талановиті. Можливо, якщо були б в Україні, то досягли б чогось більшого». Це мене так розчулило, що я почала плакати.

– Ностальгія?

– Я відчула, наскільки можу бути вразливою. Священник почав заспокоювати мене. Так, це ностальгія, вона проявила себе на поверхню. Востаннє ми були Україні 10 років тому. А тепер війна. Переживаємо, душа болить через втрати і руйнування.

Від початку війни не взяли жодного гонорару за виступи

Наталія: Як тільки розпочалася війна, ми пакували медикаменти, збирали необхідні речі, давали кошти на армію. Потім брали участь у концертах, які організовували на допомогу Україні. Від початку війни ми не взяли жодного гонорару за наші виступи. Як нас запрошують співати на підтримку України, завжди відгукуємося. Це наш обов’язок. Коли ми об’єднані, це наближає нас до перемоги.

– Чи щось змінилося тепер у ставленні американців до вас, до української пісні, зрештою?

– Уляна: Американці тепер набагато більше знають про Україну. Багато хто пише нам, що співчувають. Питають, чим допомогти. Присилають фото про те, як вони волонтерять, їдуть до Польщі і щось передають. Так тепло на душі стає, що люди переймаються. Ми їдемо кудись і бачимо, як американці на балконах поряд з американським прапором вивішують прапор України. Приємно, що вони з нами, що підтримують. Ми не самі.

– Наталія: Так радісно, коли американці намагаються вивчити бодай фразу українською мовою. А ще кілька років тому вони не відрізняли українців від росіян. Нині знають, як виглядає українських прапор і що відбувається у нас. Дуже приємно, коли заходимо до офісу й американці вітаються «Слава Україні». Питають, чи в Україні залишилися батьки, як наша сім’я.

– Чи слухають ваші пісні саме американці, окрім діаспори?

– Уляна: Багато наших шанувальників – американці. У соціальних мережах публікуємо наші виступи. Є реакція, вони підтримують. Ми виступали на концерті, то більшість на наш концерт прийшли саме американці. Понад годину вони слухали наше виконання. Ми спілкувалися з ними англійською мовою, та співали українські народні пісні. Вони були в захопленні. Запитували, про що та чи інша пісня. Американці люблять, коли ми співаємо акапельно, їх вражає живе виконання. Потім підходили після концерту, донатили на Україну. Ми збирали тоді кошти на медичні потреби армії.

Читайте також: «Усе є можливим в цьому світі, все. Не потрібно боятися щось змінити»,- сестри Мальгівські