Внучка відомого українського композитора у Португалії творить музику, писанки, і солодощі

Під час міжнародних турів «З Україною в серці» у Фуншалі, столиці автономного округу Мадейра, що належить Португалії, мене познайомили з однією з активісток заходів діаспори Галиною Стеценко, яка і випічку чудову приносить  на ярмарки, де збирають кошти для допомоги Україні, і писанки вміє робитим, і музикант від Бога.

Це ж треба було мені так  далеко їхати, щоб зустрітися з внучкою видатного українського всесвітньовідомого композитора Кирила Стеценка, яка неодноразово приїжджала до Тернополя на гастролі і з теплом відгукувалася про чудову тернопільську слухацьку аудиторію. І ми з нею згадали ті часи, коли вони сімейним ансамблем гастролювали Україною з нагоди 100-річчя свого діда.

Її батько Вадим Стеценко був скрипалем,  очолював кафедру у Київській державній консерваторії. Пані Галина має сестру-близнючку Лесю, яка також скрипалька й нині мешкає в Торонто. Старший брат — Кирило Стеценко, відомий скрипаль в Україні й поза межами, живе у Києві. Син Галини — Денис, також відомий скрипаль, у Португалії. От тоді вони всі із 12 річним Денисом і робили турне Україною.

Тепер вчителька Київської  спеціалізованої  музичної  школи-інтернату ім. М. Лисенка навчає на Мадейрі українських і  португальських дітей музичної грамоти, а також місцевих священників  гри на органі. Денис — викладач скрипки в музичній академії.  Він усюди концертує: в Україні, в Португалії, в Іспанії, Італії, Бельгії. Зараз підтримує українські колективи, сприяє їхній концертній діяльності. І  частина коштів із концертів іде на ЗСУ. Галина каже, що дідову присутність  дуже відчуває у своєму житті. Кирило Григорович прожив усього 39  років.

– Є навіть документи, що його хотіли знищити, вбити, як і його друга Леонтовича за українську національну музику, пісню… – згадує волонтерка. – Отож, відчуття відповідальності у мене дуже сильне. Нас із  Денисом якось запросили до української церкви в Лісабоні і хор виконав наш улюблений  масштабний і натхненний твір – дідову Літургію Іоана Златоуста. Це звучало, як пошанівок українському мистецтву, яке знає світ… До сліз. А потім нас представили українській громаді.

Коли ми організовуємо концерти, завжди презентуємо Україну. Нещодавно такий  концерт Солідарності в підтримку України ми організували з  ініціативи Профспілки вчителів Мадейри. Серед музикантів   українці і португальці, хорвати і англійці. Наша регіональна профспілка на початку широкомасштабного вторгнення росармії в Україну, першою запропонувала допомогу та надала змогу зробити благодійний концерт. Зібрані кошти  перерахували  на допомогу Україні. Ми вчимо  колядки, щедрівки. До речі, мій дід опрацював понад півсотні  цих творів.Нас запрошували на телепрограму, де ми співали, розповідали про Україну,  наші символи, знаки сили. На травень плануємо  показ ляльки-мотанки, з розповідями про  її значення,  про воїнів-характерників, які могли збороти ворога і зберегти своє життя і побратимів.

Світ почав відкривати Україну тільки з початком широкомасштабної війни. Тепер нас точно вже не переплутають з росіянами, і вже ніхто не скаже, що це ваш внутрішній конфлікт чи, що ми братські народи. Про це ми говорили і на виставці різьблених страусових яєць, виготовлення яких мені додає релаксу і дарує можливість переключатися між реальностями України і Мадейри, між якими доводиться жити. Я і писанкарством здавна займаюся.

Коли потругальці запрошують познайомити з традиціями українців, провести пізнавальні уроки в їхніх школах, я проводжу майстер-класи з розмальовування яєць, виготовлення шкрябанок, писанок. Потім ми це робимо у великих приміщеннях для людей, які цікавляться саме цим мистецтвом. Але в першу чергу це потрібно нашим дітям, щоб вони не забули стародавні українські  традиції , щоб знали яка багата наша історія і пам’ятали про своє коріння, як би далеко від України не жили.

Моя коліжанка Анна Ясіновська в Києві колись мала свою студію гончарства.Тепер тут пропагує це мистецтво. Коли ми почали про себе заявляти відкрито, широко розповідати про напад росії на Україну, нашу багатостраждальну історію, людей, якими пишається Україна,  нами зацікавилися ЗМІ. Один з випусків  12-и сторінкової місцевої  газети  був присвячений  повністю Україні, нашій історії та  традиціям. Наше завдання показати  українську культуру, її багатство і глибину, бо з цього починається і величезний потенціал нашої держави, – говорить пані Галина. – Моя рука часом проситься малювати, а думки трепечуть, бо в Україні війна, ракети летять на рідний Київ і це бентежить душу, на крилах би летіла, аби могла захистити,тому тут робимо те, що можемо.

Людмила Островська

Фуншал, Мадейра, Португалія