Жителька Хмельниччини розповіла про свої поневіряння у міграційній службі

Всім привіт. Нещодавно відвідала нашу міграційну службу. Хочу поділитися враженнями, – розповідає Анна Івасюк з Кам’янця-Подільського.

Отже, як чемна громадянка я записалася на прийом онлайн, через сайт, там же пропанували заповнити анкету (для швидкого обслуговування) та оплатити послуги. Досить логічно. Я заповнила повністю всі дані, які необхідні для отримання потрібних мені документів, один з них оплатила, а от з оплатою інших не змогла розібратися. Але зробила що змогла.

Прийшла до міграційної служби у призначений час. Точніше трохи раніше, бо ж потрібно проплатити інші документи. Одразу на порозі мене зустріла дівчина, яка чемно нагадала одягнути маску. На цьому гарні враженні і закінчилися. Як виявилось, термінал, через який потрібно оплатити послуги, не приймає платіжні картки, тільки готівку. А у мене стільки немає. Мене відправили до райлікарні до банкомату.

Іду і думаю “тіпа карантин, пандемія і МОЗ закликає до безконтактного розрахунку, навіть у магазинах. А мене відправили до банкомата (де я помацала всі кнопочки) потім я взяла готівку, яку невідомо хто мацав до мене.”

Другий “сюрприз” банкомат видає за раз лише 1000 грн. А мені треба більше. Отже процедуру зняття готівки я пройшла двічи. Тут хочу зробити паузу. Я не панікер і не параноїк. Але з усіх екранів гарлають “епідемія, маска, рукавички, дистанція” тобто це – державна позиція. А отже державна організація, якою є міграційна служба, повинна притримуватися тієїж лінії. Логічно?

Приношу я тій дівчині гроші і тут наступний “сюрприз”, у неї немає здачі. Не “не вистачає” а саме немає! У неї і каси немає. Решту вона може закинути на телефон. А якщо не треба? Тоді йдіть у магазин і міняйте гроші. Нормально? Бігати не хочу, кидайте на телефон. Оплатила, мене попросили чекати на вулиці.

І тут наступна “приємність”. Я не помітила спочатку, але у дворі немає де сісти. Вздовж стін стоять/сидять люди хто як примостився. Після 12тої години сонце тупо вперлося у площадку біля входу і стояти стало набагато веселіше. Відійти у затінок не можна, бо гучномовець, яким запрошують відвідувачів чути тільки там, я перевірила. А якби дощ? Там навіть дашку немає. Стою, пітнію, злюся. І тут бачу підозрілі обрубки труб в землі біля стін. Отже лавочки тут були! Нащо зрізали? Турбота про комфорт громадян, як завжди?

І тут викликають мене. Ну як викликають? “Запрошуємо номер *** до кабінету ***” Тобто “номер” – це я? Не громадянин, не відвідувач, не клієнт, а “номер”. (У міськраді ця фраза звучить “відвідувач з номером запрошення *** запрошується до робочого місця ***” Дрібниця? А приємно)

Заходжу, дістаю смартфон, показую QR код заповненої анкети. Сюрприз! Робоче місце не обладнане зчитуючим пристроєм. Дістаю документи, відбувається заповнення тієї самої форми. Співробітник, між іншим, без маски. (Знову ж таки, я не параноїк, але мені сказали на вході маску одягнути. Я розумію, що важко цілий день сидіти в масці, але ж закон один для всіх!).

Заповнили дані, далі потрібен чек про оплату. За те, що я платила тут у мене чеки є, а от за онлайн проплату знову тільки код. Ви мали роздрукувати. А якщо у мене немає принтера? Ідіть до співробітника банку, може вона допоможе. (Тобто він навіть не знає як працює система, які є варіанти). Дівчина на вході виявилась співробітником банку. Так, без проблем по коду вона роздрукувала мені чек. І про цю можливість працівник міграційної служби був не в курсі. Я що, перша, хто сплатив онлайн? Все, віднесла, документи оформили. Коли буде готово? Самі підраховуйте певну кількість днів і приходьте. Ніякої смс чи повідомлення!

Виходячи, стикнулася з хлопцем, який просив розміняти 500 грн. Ще одна жертва “зручної” готівкової системи. Доречі, магазин в околиці єдиний. Не думаю, що вони в захваті від постійного розміну. Але то, вже інша історія, міграційна до того нічого не має…