Українське радіо у Лондоні Віктор Білінський створив заради дітей

Перше україномовне радіо у Великобратанії відкрив Віктор Білінський родом із Микулинців, що під Тернополем. В ефірі «Радіо Козачок» звучать україно та англомовні пісні українських артистів, а також україномовні композиції у виконані співаків інших національностей.

Для меломанів є щонедільний хіт-парад, а також цикл передач «Унікальна країна», «Вчи українську», «Цей день в історії», «Новини», «Привітання»… Радіо можна слухати будь-де, достатньо лише завантажити мобільний додаток чи зайти на веб-сторінку.

Онлайн «Радіо Козачок» виходить майже два роки. До того діаспора упродовж тривалого часу видавала газету «Україська думка». Однак її закрили через нерентабельність.

– Ідея зі створенням радіо виникла з появою сина і довго не йшла мені з голови, але всерйоз я над цим задумався лише після закриття газети, – згадує Віктор Білінський. – Само собою якось прийшла і назва «Козачок». Ми з дружиною часто так називаємо нашого малюка.

Подружжя Білінських виховує двох дітей – Вікторію, 8 років і Стефана, 4 роки. Власне, заради дітей і створили радіо.

– Моя дружина Анна народилася тут і знає, як нелегко вивчати українську дітям, які думають вийнятково англійською, – каже він. – А це неабиякий виклик для багатьох батьків, бо діти, коли граються, завжди переходять на англійську мову. Навіть ті, хто приїхав у 12 років, через тривалий час будуть говорити здебільшого англійською. Останні кілька років війни спричинили нову хвилю еміграції. І здавалося б, що українська громада зростає… Але у маленьких містах закривають і продають приміщення, де колись вирувало культурне життя.

– Зате, у Сполучених Штатах кожна маленька громада має своє онлайн радіо, – пояснює Віктор. – У Лондоні ми – першовідкривачі. У Лондоні є також польське та російське радіо. Приміром, російське – фінансує посольство РФ.

До заснування радіо Віктор ніколи не мав справи з медіа. Зі своєю дружиною Анною, Віктор познайомився у B&Q – магазині будівельних матеріалів. Він намагався знайти завіси, але не знав добре англійської і не міг пояснити, що саме шукає.

– Анна проходила повз, коли я допитувався консультанта: «I need завіси». Але непохитний індус спокійно відказував, що не розуміє мене. Я вже почав нервувати, як Анна втрутилася у розмову. Так я купив завіси. Але і гадки не мав: що щойно мені допомогла моя майбутня дружина.

На стоянці він побачив вдруге Анну і її маму. Вони намагалися завантажити в машину ламінат. Так само неуспішно, як Віктор ще півгодини тому пробував купити завіси.

– На знак подяки, я запропонував їм свою допомогу, – згадує з посмішкою, – і Анна на прощання дала мені свою візитівку з написом «адвокат». Зателефонув їй уже з поліцейського відділку. Кажу: «Це Віктор!». Анна мені у відповідь: «У мене багато таких Вікторів. Який саме?» Ну, і я пригадав їй про випадок у B&Q. Вона розсміялася.

Анна допомогла залагодити справу Віктора, але він не мав достатньо грошей, щоб оплатити її послуги.

– На моє щастя, мама Анни ніяк не могла завершити ремонт, – сміється. – І я нагодився з допомогою. Потрібно було переробити кухню. Так з цієї кухні все й закрутилося. Уже 10 років разом. Не у грошах щастя, але і без них не обійтися…

До Англії Віктор поїхав після Помаранчевої революції, як сам жартує, «за золотими грушками». Згадує, що тоді був популярний міф про великий заробіток у Лондоні. І не один він на це спокусився. Віктор продав свій столярний цех на дві зміни у селі Глибочок, де працювало 20 людей. І подався до Лондона. Тут він живе вже понад 14 років, з яких чотири – нелегально.

– Перш ніж заробити свій капітал, я важко працював два роки на автомийці та шість – на будові, – розказує, що тоді з гіркотою згадував ті “золоті грушки”. Особливо, коли отримував 35 фунтів у день. – Пригадую, як я працював у такого собі Володі. Якогось дня я викопав фундамент і переніс дві тонни цементу. Вирішив перепочити і запалив цигарку, а він це помітив і гримнув на мене: «Ти не заслужив сьогодні на перекур…» І це в той час, коли він брав 120 фунтів у день за людину, а виплачував нам лише по 35. Решту залишав собі.

Каже, саме тоді зрозумів, що не в грошах щастя, але і без них обійтися важко.

– Я відкрив гараж з ремонту автомобілів. Добре заробляв, але з початку війни справи пішли кепсько – зменшився експорт в Україну. Паралельно тримав зубну клініку і займався перевезеннями. Ні те, ні інше не лежало мені до душі.

Віктор каже, що бізнес йму цікавий доти, доки його потрібно розвивати.

– Онлайн «Радіо Козачок» зараз на найцікавішому етапі розвитку. І я насолоджуюся цим. А потім, дай Боже, син підросте і буде цим займатися далі, а я придумаю і буду розвивати вже іншу справу. Знаю, що мене в тому підтримає дружина. Вона завжди вірить мені і в мене, за що б я не брався.

Спілкувалася Любов ЛАЗУКА