“Я клюнув на красу. Доки були гроші, була любов”, – художник з Тернопільщини

— Давно мріяв жити так, як зараз — у спокої. Ніхто мене не чіпає. Хочу — малюю, хочу — іншим займаюся. Грошей, вторгованих за картини, мені хватає, — каже художник 50-річний Степан ЯДЛОВСЬКИЙ із села Яблунів Гусятинського району на Тернопільщині.

Майстерню обладнав у літній кухні. Тут стоїть газова плита й кахельна піч. На столі розкладені фарби. Біля пензлів і незавершених робіт — часник і хліб. Майже 40 полотен художник тримає вдома. Решту віддав до сільського клубу, бо не має де їх зберігати. – пише “Газета по-українськи”.

— У мене було замовлення — намалювати сусіднє містечко Копичинці, — Степан показує недомальовану картину, де зображені столи на вулиці. — Замовниці ніяк не міг угодити. То казала, тут намалюй квіти, а замість цього будинку — церкву. Після того, як забрала картину, подзвонила: “Не вписується в інтер’єр”. Попросила намалювати іншу — в тепліших тонах.

Чоловік приносить ще кілька своїх робіт.

— Люблю спостерігати за людьми, — говорить. — Приходжу додому й малюю тих, кого бачив на вулиці. Якось загоряв на озері в Рівному. Одну дівчину попросив: “Постій, я тебе намалюю”. Вона була в купальнику, але я намалював її оголеною. Художник бачить наскрізь те, що зображає.

Пишу ночами. Рок-музика грає, світло світиться. Я уявляю, що там у селі про мене балакають, але мені то до лампочки.

Степан Ядловський навчався в Ужгороді на художника-­оформлювача.

— Рідко приїжджав додому, — розповідає. — Треба було заробляти, щоб було за що жити і вчитися. Працював трохи в жеку. Мені зразу дали майстерню. Рекламу робив, картини малював. Коли закінчив навчання, начальник запропонував залишитися. Трохи пожив там, але хотілося більшого. Був у Румунії, Угорщині, Чехії. Потім подався до Києва. Працював на будівництві. Мене зразу поставили бригадиром. Роботу залишив, коли почалася Помаранчева революція. Сказав: “Доки Ющенко не стане президентом, не працюватиму”. Трохи відстояв на Майдані і прийшов у бригаду. Хлопці повідомили: “Ми теж — за Ющенка. Але тепер ти в нас бригадиром не будеш”.

Вирішив шукати іншу роботу. Натрапив на чоловіка, який набирав спеціалістів по роботі з мармуром. Я цьому не вчився, але, коли працював на будівництві, з піноблоків вирізав скульптури. Сказав, що вже п’ять років працюю з камінням. Збрехав, бо початківців ніхто на роботу не бере. Мені доручили зробити барельєфи з квітами для дитячої кімнати. Виліпив їх, але як перевести у гіпс — не знав. Роботодавець зрозумів, що не вмію. Привів дівчину-помічницю. Вона навчила, що й до чого. Потім працював ще в рекламній компанії, робив фасадну ліпнину, барельєфи, кронштейни, займався анімацією. Коли не мав замовлень, їздив у Пирогів на етюди.

Степан Ядловський розлучений. Дітей не має.

— Із жінкою розійшовся давно, — каже. — Я клюнув на красу. Доки були гроші, була любов. Але професія художника така, що часом їх немає. Пропали замовлення і ми з жінкою розлучилися. Я її любив. Вона красива. Вміла файно вдіватися, розумна.

У флягах замість води возили спирт

Степан Ядловський два роки служив на Донбасі. Воював поблизу Вугледара та Мар’їнки. Додому повернувся 2016-го.

— Нам пригнали танк, — розповідає. — Зняли з нього башню і зробили тягача. Ним витягав із поля бою розбиту техніку й вантажив на платформу. Складно було ходити у броніку. Важив 20 кілограмів, а в мене болить спина. На Донбасі в перші дні трохи був мандраж. Тішило, що там продовжують жити люди. Було стидно боятися, коли поряд є діти. Бійці страшно пили. Деякі у флягах замість води возили спирт. Тепер за це штрафують.

Автор: Наталія ЛАЗУКА