«Своє не піде»,- воїн Артем Гумен про кохання, парфуми дружини і стрілецький драйв

Артем Гумен мріяв воювати з 15 років. Щодня вмовляв маму дозволити підписати контракт, і, врешті, пішов на фронт у 19. Сьогодні він – досвідчений воїн ЗСУ, який знає ціну кожному подиху. Але за суворою військовою виправкою ховається історія кохання.

“Втискаєшся у рідний український ґрунт, а думаєш, що в груди дружини”

Чи відчувається кохання на фронті гостріше?

“Скучаєш більше. Дуже сильно хочеш побачити людину. Там в деякому моменті ти втискаєшся в рідний український ґрунт, а думаєш, що вжимаєшся в рідну грудь».

Коли накочує сум за домом, рятують дрібниці, які для бійців на передовій це – священні ритуали. Артем ділиться своїм.

«Дружина подарувала такий флакончик маленький, свої парфуми. І от в мене є така, скажемо, обгортка, де фотка наша. Вона на неї парфуми вилила. І от це пахне доволі нею. Коли от сумно, десь дома сиджу в прифронтовому посьолку, то чути запах дружини і вже трошки легше… Якщо в тебе нема зору, допустимо, ти сліпий – ти по запаху завжди своє відчуєш».

Читайте також: Як парфуми дружини рятують бійця ЗСУ Артема Гумена на фронті

А голос коханої Соломії для Артема – це абсолютний спокій.

“От як вийти десь на якийсь пляж хороший, красивий, де нікого нема взагалі. І оце тільки такий спокій. Хвилі моря переливаються. Оце в такому плані в мене голос дружини”.

Про “закоханих вовків” і випробування відстанню

Артем відверто говорить і про зворотний бік медалі – про те, як війна руйнує родини через довгу розлуку. Каже, що бачив багато випадків, коли пари після років шлюбу давали “задню”. Але сам вірить у просту істину: “Своє, рідне не піде. Не піде, звичайно”.

А на запитання, чи стає закоханий вовк слабшим, військовий з посмішкою відповідає:

“Якщо закоханий вовк десь не біля коханки своєї (дружини), то він хижак. А якщо біля своєї вовчиці, то він такий буде вовк з пузом. Прогинаєшся, короче, під неї”.

“Тут спокійно настільки, що аж тривожно”

Приїжджаючи у відпустку до рідного Тернополя, Артем різко відчуває контраст цивільного життя. Каже, що тиша і спокій іноді тиснуть.

“Тут якось занадто спокійно настільки, що аж тривожно. Мені хочеться до кентів своїх, туди назад вернутися. Подвіжувати, щось робити”.

Та є місце, куди Артем біжить в перші години після поїзда. Це – тернопільська громадська організація “Спортивний стрілецький клуб “4.5.0”.

“Я буквально приїхав і в перший свій день, години за три як з поїзда вийшов, поїхав зразу стріляти. З дружиною причому ж. Керівник організації Валерій Репіленко мені вже як батько рідний. Там домашня атмосфера. Стрільба – це ж така штука, що треба навички постійно відточувати. Як тільки практику стрільби зупиняєш – ти завжди будеш деградувати”.

Читайте також: Як боєць з Тернополя Артем Гумен тримає форму у відпустці

Артем переконаний, що навіть під час війни українці перемагають саме завдяки інтелекту, винахідливості і постійному розвитку, адже ворог бере лише безглуздою “людською масою”, тоді як наші офіцери продумують кожен крок, щоб зберегти життя бійців. Повну розмову дивіться у відео.