«Ти що, з села?», – тернополянин розповів цікаву історію про вишиванку

Я знайшов її покинутою, зім’ятим шматтям у батьковій кімнаті. Негідне ставлення до подарунку, душу в якого вклала рідна сестра.

У ці часи пошуку індивідуальності, голоду поглинання книжок, завжди був репером і напевне ним залишусь. Кожен дуріє по-своєму у свої шістнадцять. У моєму випадку – це проживання на найнебезпечнішому районі міста та зовнішній вигляд патлатого парнішика, довжина волосся була десь двадцять см. Радість лиш для сестри, научавшійся на перукаря, курсові та практичні, всі здачі на мені.

Так, от у ті дікарські часи, коли вишиванки скоріш за все цурались. То зараз елемент душороздирального патріотизму. А мені приходилось чути: «О дивись, який українець пішов», – «Ти шо з села?». А от автора, цих слів я мав жорстко наказати, зараз лиш режим очікування притиск у його сторону.
Я навіть па-тєхнічкє, маю загальне фото групи, у моїй вишиванці, перший курс. Завжди на особливі дійства її обирав. Ось, батька не стало. Його, тілесна знахідка, свідчення слідакам, їзда центром буСиком із табличкою: ГРУЗ 200. Морг. Добре, що тоді сусіди стали до помочі, надали кошторис, примусово нагодували.

Я шукав розрадного спокою, у тютюновій довжинності Davidoff gold. Родинний з‘їзд, площі моргу. Ненька, дистанційно бесідувала, про які ж тут обійми може йти мова, це ж не американський фільм. Моя сестра із швагрульбасом лиш приїхали додому, але дізнавшись про сумну звістку, повернулись. І зайнялись політикою протекціонізму наді мною. От згодом сказали, надати взуття померлому. Прийшлось їхати додому по взуття. Назбирав кілька пар, кинув у пакет і свої туфлі (був чуйлан, що такого робити не слід). Панахида. Похорон. Прийшов прощатись. Картина – мертвий батько, звісно. Але неначе жесточайший жарт. Пранк? На померлому: та сама вишиванка, котра належала йому і, сука, мої туфлі взуті на мерці. Я скликаю консиліум, дибілів родинних! «Ви що чудите? Хочете, аби я гнив заживо?» Ситуація кунст-камерна. Фельдшерка придумала байку, про укол, аби викурити із хати, прилинувших «на тусоВку» старушенцій. Взуття замінинили, мої тут же спалили. Така одна любов до вишиванки, аби вгодити сестрі, лішак, про який мене не запитали.

Тепер я без вишитої сорочки, але найшов людину, котра бартерно та щиро вишиє для мене сорочку. Бо я люблю володіти вєщухами.

Desperado Fenix