«Рукоділля збалансовує гормональний фон в організмі жінки», – тернопільська поетеса Зоряна Замкова

Не можу сказати, що такі емоції я відчувала з пупенку, коли бачила вишиванку. Та й не так багато, не так розмаїто було їх кілька десятиліть тому. Це глибоке осмислення прийшло згодом. І хоч тепер справжній розвій цієї рукотворної краси, відчуваю трепет, коли одягаю старовинні речі, які несуть в собі прадавні символи, енергію поколінь, той код українства, який нічим не зітреться…

В такі давні борщівські вишивані сорочки та строї нещодавно одяглася разом з іншими учасниками проекту  #фотосесіяувишиванках  до Великодня, який вже другий рік зорганізовує бізнес-тренер Лариса Овчарук. І не лише організовує, вона об’єднує довкола себе творчих людей, пропагує, популяризує українські традиції, допомагаючи іншим втілити свої мрії, реалізувати потенціал, заробляючи на улюбленій справі.
– Минулого року, – розповідає Лариса, – десь за місяць до Великодніх Свят вперше спробували зібрати поціновувачів вишиванок. Спочатку працювали з професійними фотографами на природі – в Бабусиній хаті в Дітківцях. Пізніше проводили з’йомки в студіях у Тернополі, Львові та Києві.

Народився проект спонтанно. Два роки тому, отримавши сертифікат бізнес-тренера, вибирала тему, з якою хотілося б працювати. Видалась особливо актуальною: як отримати зі свого хобі дохід. Адже чимало людей в наш час дуже майстровитих, які плетуть, шиють, роблять коралі та віночки, працюють з деревом і керамікою. Але не вміють реалізуватись, отримати з того дохід. Проводячи тренінги, я розуміла, що можу допомогти цим людям, показавши їм можливості. Написала пост у facebook про те, що шукаю майстрів з вишивки, візажу, перукарської справи, фотографів, усіх тих, хто творить красу народних ремесел. Гадала, що кілька людей відгукнеться, а відразу зголосилося майже півсотні.

Тепер проект іде попереду мене, певно, допомагає та позитивна енергія борщівської вишиванки та людей, які люблять її. Це не просто фотографування і реклама майстрів. Жінки, приходячи на фотосесії, поринають в атмосферу залюбленості майстринь у свою справу, проникаються цією красою і виходять із фотосесій справді щасливі. А майстрині отримують професійний ріст і натхнення.

Можу уявити, скільки праці в тих зашитих колодочками та верхоплутом рукавах, бо сама вишиваю. Тепер ширшає коло майстринь, які не лише освоїли цю техніку, а й діляться нею, проводять майстер-класи. Одна з них – Вікторія Кривоніс – теж долучилася до проекту. Біля неї відчуваєш наповненість, якої не навчишся, яка в тобі – ще з прадавніх часів і генетично пливе руслом твого тіла. Це зв’язок із простором і часом, із родом. Без цього відчуття вишиванка не набуде свого змісту, як би філігранно не вправлятись голкою…

Рукоділля – процес нелогічний, спонтанний, його можна назвати справжнісінькою психотехнікою, він активує дрібну моторику, збалансовує гормональний фон в організмі. Невипадково останніми роками в Україні спостерігають підвищення інтересу до рукоділля. І це пояснюється на лише бажанням заощадити. Це велика сила любові і материнства, гармонії і творення, які необхідно відчути в собі і розвивати. А жіночі працездатність та наполегливість творять дива.

Долучилися до проекту зі своїми авторськими роботами Ліліана Антонів, Галина Чвалюк, Надія Шевчук Олександра Луканюк, Ліліана Антонів, Наталя Грицишин, Олександра Ситник- Краснонос та чимало інших майстринь, які допомогли відтворити автентику та колорит українських строїв.

Жінкам-рукодільницям, яким важко зробити перший крок до власної реалізації та не вистачає сміливості повірити в себе, побувавши у вирі творчості цього проекту, пораджу: вірте тим, кому можна довіритись. Вірте у їх віру у вас – і все вийде!
Але якби не художнє бачення фотографів, які працювали в різних локаціях, зокрема, в інтер’єрній фотостудії «Комора зайця», цей проект не вийшов би таким яскравим. Тому особлива подяка Сашку Тильному та Марії Мазур, усім, хто раніше долучався до #фотосесіяувишиванках за чудові моменти, закарбовані на світлинах.

Жінка – як емоція, вона ніколи не знайде те, що шукає, доки не зможе виокремити те, до чого прагне. Колекціонування у нас асоціюється із речами, предметами. Але аж ніяк – не з емоціями. Проте, переконалася, що колекціонувати: збирати і зберігати не лише раритетні речі, а й емоції надважливо, нотувати особливі життєві моменти. У проекті #фотосесіяувишиванках назбирала позитивних емоцій із запасом.

Зоряна ЗАМКОВА