На Тернопільщині є унікальний завод, на якому селекціонують улюблених тварин арабських шейхів (фото)

Ягільницький кінний завод, можна сказати без перебільшення – перлина Чортківщини. Особлива перлина, бо то – ексклюзив. Адже наразі кінзаводів в Україні зовсім небагато – можна перелічити на пальцях однієї руки. – повідомляє ЧортківCity

Історія конярства в Нагірянці тривала й надзвичайно цікава. Від 1940 року, коли був створений Ягільницький кінзавод, конярі розводять племінних коней української верхової породи (в переважаючій більшості) для потреб народного господарства, кінного спорту та експорту. Підприємство розміщене у спорудах Ягільницького замку – колишній резиденції панів Лянцкоронських. Цікавий факт: навіть черепичне покриття на стайнях збереглося з часів панування на наших землях панської Польщі, коли в Нагірянці функціонував кінний завод. Такий факт прослідковується у відео, доданому до цієї публікації. Що й казати: раритет!

Помітно й те, що в роки Другої світової основне поголів`я з метою збереження було вивезено на Кавказ та частково передано в інші кінні заводи.

Виведена та виплекана в Нагірянці українська верхова порода затверджена в такій якості через багато-багато років – аж у 1991 році, внаслідок праці кількох поколінь. Сьогодні вона переважає у поголів`ї коней підприємства. І то, як вважають самі конярі, – національна гордість. А ще в наявності зразки арабської чистокровної (до речі, єдине гніздо в Україні) та новоолександрівської ваговозної порід. Виведено й багато ліній, сімейств. Одне слово, праця тривала і нелегка.

Були в історії родоводу ягільницьких коней помітні особини. Наприклад, жеребець Тезис 2005 року стає чемпіоном породи в Києві та переможцем у змаганнях на силу стрибка (182 см) в Сімферополі. Траплялися олімпійські чемпіони, багато переможців, що вигравали дербі – Великий Львівський приз.

Однак легенди конярства в Нагірянці і на Чортківщині загалом – то не тільки коні. То тамтешні специ, які зазвичай працюють на самому голому ентузіазмі. Між тим, в історії підприємства надзвичайно багато справді легендарних імен майстрів-жокеїв, зоотехніків, конярів, чий слід ще й який помітний.

На заводі є маточна конюшня, конюшня жеребців-плідників, тренерське відділення та відділення молодняку. Усі досягнення дзеркально відображені в музеї на території кінної частини. І тій будівлі вже понад 150 років!

Впродовж останніх років почастішали випадки, коли люди – і місцеві, й приїжджі – звертаються за кобилячим молоком як лікувальним засобом від кору та кашлюку. У Нагірянці на кінному також безкоштовно надають послуги дітям, що хворіють на ДЦП. Кажуть, цей метод справді помічний.

Однак, попри екзотику, на кінзаводі – безліч болючих мінусів. Наприклад, всі процеси щодо утримання, годівлі гривастих виконуються вручну, механізації – жодної. Через брак коштів не представлений необхідний спектр спеціалістів – як-от тренер, лікар, коваль.

Між тим, тема конярства затребувана в суспільстві. Пригадується, років десь з півтора назад в соціальних мережах густо зарясніло, було, від коментарів з приводу невиправданого пуску ягільницьких коней «під ніж». Затривожились тоді такою сумною новиною як прихильники конярства, так і небайдужі до живого світу загалом. На щастя, новина виявилась фейковою – принаймні, десь так на 90 відсотків. То була просто сезонна вибраковка.

Журналістам Чортів.City пощастило бачити захопливу картинку, як конярі проганяють на корді баских коників. І взагалі помилуватися лірикою гривастих. Спробуйте й собі: справді вражає!

Анна Блаженко

Фото Ореста Лижечки

Відео з відкритих джерел