Багатодітна тернополянка, яка втомилася від своїх дітей, розповіла вражаючу історію

Бувають дні, коли я дуже-дуже сильно втомлююся від моїх дітей. От дуже-дуже. Тоді кожне їхнє “маааам” сприймається як виклик, навіть коли вони мене реально потребують – впала, вдарилася сильно, мама, цьомни. А я не можу адекватно зреагувати. Звісно, оглядаю травми, жалію, цьомаю, при потребі – лікую, переважно, просто ліплю лейкопластир. І кожного разу думаю чи кажу вголос “О, боже, шо таке з вами знов???”

Якось зустріла колишню співробітницю. Їй 38, так як і мені. Старшому сину 19, молодша донечка загинула в 3-4 роки – діти бавилися біля колії і її випадково затягло під поїзд. Потім я пішла в свої довготривалі декрети, довго її не бачила. І от маму мою проводжали і тут – Люда.

Привіталися, вона така: “О, а твоїм скільки, 5 років? Так як моїй. А коли народилися, в лютому, о, на три дні старші за мою”.

Мої туляться до мене, Люда посміхається, але дуже втомлено: “Моя не ходить. 4 роки все було добре, потім щось сталося , кажуть, суглоб руйнується в тазі, операції робили, нічого не допомагає, на руках в двір виношу. А ти як, діти здорові? Головне, щоб здорові були.” Всьо. Нє, я далі втомлена, мені далі набридло кожне “мааам, мені тут голуб на ногу наступив і крильцем подряпав”, але я дуже вдячна, що мої діти можуть бігати, лазити, стрибати, просто стояти.

Я зрозуміла, що над моєю поведінкою і думками ще думати й думати. Ну і працювати, звичайно.

Невеличка СІМЕЄЧКА