– Мені дружина перепрасувала і дала з собою на всі дні фестивалю, – пояснює артист.
– Скільки ж ви їх маєте у своєму гардеробі? – запитую, розглядаючи узори сьогоднішньої.
-Небагато, п’ятнадцять. Ми ставили колись вистави, то ходили в музеї, вибирали вишиванки до вистав, то нам розповідали, що колись, готуючи скрині, мали по 30-40 сорочок, а багаті – по сто.
-Ну, то мабуть дівчата вишивали собі, хотілося красивими бути. А старші люди уже скромніші в бажаннях… Я тішуся вашими вишиванками, бо я навіть із стилізованими не нарахую до десяти…
– Моя дружина дуже любить вишиття, сама вишиває. А ще вона замовляє у пані Стефи. Ця вишивальниця ексклюзивно для мене це робила з великою любов’ю. Тому, коли одягаю, я завжди чую тепло рук творців цих узорів.
– А першу пам’ятаєте?
– Півжиття з нею минуло. Мама вишила. Спочатку брат у ній ходив. Потім він пішов у армію, а я почав одягати цю черкаську сорочку. Чорними і червоними нитками вишита. Я і в театральному інституті на свята вдягав, і вже коли був у Львові також одягав.
– Та якось обминуло, зауважень не робили партійці. Один раз у Львові мене підколов чоловік, мовляв, що це ти у вишиванці, єврей чи що? А я сказав, що це святе, мама вишивала. Йому було незручно. Але я не кремпувався з того, що комусь це може не подобатися. Я зараз іду Львовом у вишиванці, зустрічні мені усміхаються. Те ж саме і в Тернополі.
– Та вас же всі знають… І люблять, а тут ще й у такій красі… Я сама, коли бачу людей у цьому одязі, гублю очі. Нещодавно була на фестивалі борщівської вишиванки… Неймовірний заряд позитиву одержала, наскільки красиві, багаті, вишукані сорочки…
– Так їх же знає увесь світ. Це чудо належить тільки цьому місцю. Неймовірна вишивка чорною вовняною ниткою.
-У нас на Черкащині (ми земляки з Федором Миколайовичем) чорними не люблять вишивати, бо то як до смерті…
– Та то ж символ чорної землі. Чорної праці. Бо ж великих статків на ній ніхто не заробив. А тепер, як продаватимуть, то мабуть і душу вирвуть. Це як Україну продати. Хіба що якийсь такий закон придумають, щоб продавати тільки тим, хто любить її і вміє працювати. Тоді і вишиванка повеселішає. У мене є дві черкаські сорочки, які я дуже люблю, вишиті червоними і чорними нитками.
– «Червоне – то любов, а чорне – то журба», як у пісні . У мене також вишиті троянди і виноград, калина -чорно-червоними. У нас там рослинні орнаменти поширені…
– А я ще дуже люблю жовтими і синіми нитками на чорному тлі.
– Відповідає моєму настрою. Це вишивала пані Стефа, а замовляла моя Тася. Просила , щоб була веселкова вишивка, зелені листочки, голубі волошки. А сьогодні на сцені комедія…
– А завтра «У неділю рано зілля копала»…
– Одягну трагічну. Вишиту чорно-червоними нитками.
– У вас є дуже святкова – вишита білим по білому.
– Я її також дуже люблю. А ви знаєте, що це найдавніша вишивка. А перш ніж вишивати, там нитку три роки відбілювали. Це було колись, тепер ні з нитками , ні з полотном проблем немає.
А потім ми розмовляли, що вишиванка має історію не одного тисячоліття. У в Трипільців збереглися зразки полотна з візерунками, як на горщиках. Це святковий одяг, бо на косовицю пращури її не одягали. На війну також не одягнеш. Та й для нас це не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе, тепле. Вишивка – як символ, який зберігає наше коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. Та навіть більше, у вишивці зашифровано наш генетичний код.
– Коли ви ставите українську класику, прив’язуєтеся до одягу, вишиванки? – запитую Федора Стригуна.
– Коли ставили у 80-их роках, то в музеях підбирали, щоб бойківські, гуцульські були, полтавські…За ними ж ідентифікується місце дії…
– Я от думаю чому ж сорочки так різняться орнаментами… Природа ніби ж однакова, люди з одним генетичним кодом.
– Я думаю, що темперамент людей залишав свій відбиток на вишиттю. У рівнинних людей звичаї і кольори більш стримані, а у горян – буйство фарб і крові. Подивіться по виставах навіть, по фільмах…
– У мене такий асоціативний ряд з’явився. Дивіться, із семи нот скільки мелодій можна створити…
Артист не дає договорити, продовжує, що із семи кольорів веселки також неймовірні полотна пишуть…
-Я цього не знаю, – мружить очі Федір Миколайович. – А от, що популяризувати вишивку треба, то це точно. У зв’язку з подіями в країні нам потрібно спиратися на свої традиції, мову, національний за духом костюм, національну кухню, ставити вистави українських авторів, знімати українське кіно і ходити його дивитися, бо це з нами, продиктовано землею, на якій живемо. Бо як буде фастфуд, суржик, тільки джинси , американські бойовики – то що чекатиме у майбутньому нас?
Цю тему мені розвивати не хотілося, а щоб не закінчувати на сумному, запропонувала , щоб ми з Федором Миколайовичем спробували назвати кілька аргументів на користь вишиванки. Чому її варто одягати не лише на День вишиванки. Патріарх театру – яскравий приклад.
– Що тут скажеш, – задумався філософ-артист. – Це красиво, святково. Оригінально, бо немає двох однакових сорочок вишитих руками.
– Я вважаю, що це завжди модно. За кордоном, коли бачать на нас вишиванку , ідентифікують, що ми українці, як за кольором прапора. Я експерименти такі проводжу, відразу на вулицях з’являються друзі, земляки, починають розпитувати про життя, виливають ностальгію, хочуть фотографуватися…
– У нас також було багато таких випадків. За кордоном на наші вистави приходили у вишиванках, – підхоплює співрозмовник. – А ще це зручний і безпечний одяг, бо шиють з натуральної бавовни, льону. Не знаю чи зараз конопляне полотно є, а колись було. Мені дуже комфортно у своїх вишиванках, не жарко, дуже добре, вони гріють душу.
– Не тільки зручний, а й універсальний одяг. З джинсами, із спідницею, з шортами…А в чоловіків навіть під піджаком – елегантно, яскраво і оригінально…Ну і потужний оберіг. Я таку зворушливу пісню слухала про мамину сорочку, яку вона з молитвою вишивала для сина і просила, щоб кулі минали. Він повернувся з війни і дякував мама, бо «якби не сорочка не було б ні внука, ні синочка». Тут просто вірити в це треба.
– Бо це наша традиція, ототожнення зі своєю землею, культура. Воно сили додає у наших випробуваннях.
– Інколи можна почути іронію, що, мовляв, українці пісні патріотичні співають, вишиванки носять, більш нічого не мають. А я вважаю, що національний стрій – це прояв громадянської позиції. Тому я дуже вдячна вам, що ви приділили скільки часу на розмову про чи не головну героїню українства. Я люблю ваші вишиванки і годжуся, що ви їх одягаєте на фестивалі. З вами також багато людей хочуть сфотографуватися, бо це дуже красиво. І в театр багато людей приходить у вишиванках, бо вони , як живі істоти, хочуть велелюддя, захоплення.
– Я вам скажу, що у жодного народу світу немає подібного одягу: такий колоритний і національний з одного боку, і такий сучасний, модний, комфортний з іншого. А чому не носити ? Це символ і гордість нашої культури, це дух нації, це те, що перейшло нам у спадок. Я так люблю дивитися програми Оксани Пекун про народну пісню, коли до неї приїжджають із далеких сіл у вишиванках. Душа радіє, що зберегли це надбання люди, не загубили в клопотах. Хай так буде завжди. Вишиванка – то сама Україна. Вона одна, як мати. То як від неї відмовлятися?
Людмила ОСТРОВСЬКА
Починати бізнес, коли маєш лише 200 гривень готівкою, а на картці мінус десять тисяч -…
За результатами 60-ї сесії Тернопільської міської ради питання, яке довго обговорювали лише як ідею, отримало…
На Тернопільщині адвокат - керівник одного із відділів надання безоплатної правничої допомоги підозрюється в організації…
Міський голова Тернополя Сергій Надал передав від Тернопільської міської ради для бійців 67-ї окремої механізованої…
Вибіркові інспекції в окремих закладах освіти щодо організації харчування провели моніторингові групи в перший тиждень…
Прокурори Тернопільської обласної прокуратури скерували до суду обвинувальний акт стосовно директора психоневрологічного будинку, який регулярно…
