Тернополяни відкладають десятки тисяч гривень на пам’ятники померлим

Правда це чи ні, я вам не скажу. Тут, як мовиться за що купив, за те і вам без націнок і закруток віддати хочу. Але чомусь здається, що таки правда. І що не я один чув про такі випадки.

А тепер про суть самої історії. Ні для кого не таємниця, що пенсії на Тернопільщині не такі щоб аж дуже. Принаймні мені не доводилося чути щоб тернопільські пенсіонери сповна насолоджувалися безвізовим режимом. Чомусь нема інформації про те що вони їздять на вихідні у Венецію, поплавати на гондолах чи десь у Парижі, глянути з Ейфелевої башти чи не видно з цієї висоти файного міста Тернопіль.

А ось про те, що тернопільські пенсіонери масово подають заявки на отримання субсидій чую постійно. Як чую, що і відмовляють усе більшій кількості людей.

А ось тут ще почув, що одна тернопільська пенсіонерка поставила пам’ятник на могилі чоловіка. Пам’ятник це добре, куди ж без цього. Але заплатила вона за це майже 50 тисяч гривень. Не скажу, що я здивований, бо я шокований. При пенсії у 1700 гривень поставити пам’ятник за 50 тисяч. Тобто віддала вона за це трохи більше ніж пенсії за два роки.

Ви спитаєте чи подавала вона на субсидії? Звичайно, куди ж без цього. Адже вона ледве зводить кінці з кінцями. Ось тільки дали їй субсидію чи ні, того вам не скажу. Бо не знаю.

І все таки для чого? Йдеш тернопільськими кладовищами і дивуєшся. Це ж скільки грошей тут стоїть. Це ж люди економлять, відмовляють собі у найнеобхіднішому, щоб у місці, де вони бувають від сили кілька разів на рік, поставити камінь за великі гроші. Дивина…

Ще одна моя знайома пенсіонерка давно наказала дітям, щоб не думали на її могилі ставити ніяких гранітів. Маленький хрестик і все. Бо вона і так прожила дуже важке життя і не хоче щоб ще і після смерті на ній був якийсь тягар. Ось тільки чи послухають її діти. Адже навколо гранітні пам’ятники, а тут маленький хрестик. Це ж перед людьми буде соромно. Чи не так?..

Марко КЛЕВЕЦЬ, блогер