Тернополянин розповів, які три типи пасажирів його найбільше дратують у маршрутках

Люблять тернополяни понарікати на громадський транспорт. І якщо бути відвертим, не безпідставно. Маршрутні таксі давно у такому стані, що не розсипаються на ходу хіба що завдяки щоденним молитвам їх власників. Щодо водіїв, то тут також інколи виникає відчуття, що вони спочатку проходять відповідні курси як нагрубити пасажирові, а вже потім сідають за кермо.

Але чи настільки ідеальні оті пасажири, які так люблять скаржитися? Тут у кожного своє бачення ситуації, але я особисто виділив три типи людей, які мене найбільше дратують у громадському транспорті. І мова зараз не про тих, які нищать сидіння чи пишуть на них, хто кого любить, а хто кого не дуже. Такі мене не дратують, вони радше викликають співчуття. Бо відсутності культури можна хіба що співчувати. Не дратує мене і молодь, яка сидить, вивчаючи свої дорогі гаджети або пейзажі за вікном, навіть не думаючи поступитися місцем старшим людям, вагітним чи пасажирам з дітьми. Можливо не дратує тому, що я ще не у тому віці, щоб мені вже поступалися місцем.

А ось хто мене по-справжньому виводить із себе – це люди, яких я називаю «телефоністами». Стоїть така людина на зупинці, розмовляючи по телефону. П’ять хвилин стоїть, десять. А потім під’їжджає маршрутка. І ось, притиснувши телефон плечем до вуха «телефоніст» заходить до салону. І починає шукати, що там у нього за проїзд. Довго шукає. Усі інші пасажири, тим часом, чекають своєї черги. А якщо це відбувається у дощовий день, то взагалі маса задоволення мокнути, поки хтось стоїть у дверях, бо він замість того, щоб завчасно підготувати гроші, розмовляв по телефону.

Другий тип тих, хто мене дратує, я називаю – «парашутистами». Думаю, усі звернули увагу на людей, які у салоні не знімають наплічників. Стоїть такий «парашутист», крутиться у різні боки, а всі оті шлейки у різні боки – кого по писку, кого по вухах луплять. А щоб пройти повз такого по салону, особливо у годину пік, потрібно бути справжнім диверсантом.

Ну і третій тип людей, від яких мені у громадському транспорті аж щелепи зводить. Їх я називаю «боягузами». Це люди, які зайшовши до салону, одразу зупиняються біля дверей. Немає значення – одну зупинку він їде чи десять, він не пройде у салон. Боїться. І його не хвилює, як ти маєш зайти чи вийти. І коли виходиш, мусиш творити дива і вдвічі зменшувати свої об’єми, щоб протиснутися. Хоча йому варто зробити лише крок, випустити пасажирів і знову зайняти своє місце. Але і назовні вийти він боїться.

Ось такі три типи пасажирів мене дратують найбільше. Розумію, що у кожного своє бачення громадського транспорту і сподіваюся, що читачі Про Те доповнять цей список. А усіх пасажирів закликаю бути взаємно ввічливими і тоді буде менше підстав для нарікань.

Марко КЛЕВЕЦЬ, блогер