Тернополянин розповів про наслідки сайтів знайомств і пікантних послуг

Про що можна дізнатися з аватарок на сайтах романтичних знайомств? Чи можна збудувати композицію та помістити на одну аву своє лице, нову плазму, палас з оленями, гарнітур, тарілку суші, букет квітів в «хрусталі», кота з псом і то аби одночасно?

Виявляється, можна. Теж можна разом компонувати мангал з шашликами, гамак в садку, двох найліпших колєґів по боках, чорну «беху», літрину віскаря, ялинку і пальму. Бо всі мають знати одразу ж, хто ти є і що маєш на господарстві.

Ну але надивишся вже того – тай розумієш, як то люди економлять на фотосесіях, бо не кожній дівці пасує спиратися на стіну, якшо вона полущена і взагалі – то є стодола, а в дівки вистають на талії сальцесони. Не кожному хлопові пасує борода, коли вона руда і рідка, а ніс горбатий і кривий. А той дзядзів піджак в плечах заширокий.

Нє, ну є ніби й нормальні профілі, хіба фотки крадені. А всьо то людство серйозно шукає романтичних стосунків, краси, любові чи просто сексу і створення сім’ї або шо. Але хтось каже, люди так часом і сходяться. Сходяться, поки з десять-двадцять разів перед тим не порозходяться.

Про сайти пікантних послуг взагалі мовчу, ну бо не знаю звідки беруться платні дівчата для кортежу, які про себе поголовно в портфоліо пишуть російською. І то в греко-католицькому Тернополі, де цієї мови фактично не почуєш. Щоправда, фотки там студійні, в меню додатково включені вечеря і сніданок, а з батьками потім не потрібно знайомитися.

Підсумовуючи, нагадалась історія, яка трапилась із моїм добрим знайомим років 15 тому. На той час всілякі пошуки і спілкування були частими через такий собі месенджер icq – аську. Ну познайомився, пішла переписка, захотів здибатись з людиною наживо, але ж тоді і фотками так ніхто не розкидався, як тепер. Люди описували себе словами: 175 см, 80 кг, чуйний, дотепний, брюнет, захоплююся подорожами. І цього вистачало, то дуже нагадувало знайомства в газетах в рубриці «Шукаю сердечко» чи як воно називається.

Коротше, поїхав хлопака до Києва на побачення. Люди, ви знаєте, як то – перти цілу ніч ужгородським поїздом із найтремкішими почуваннями на омріяну зустріч, переплачувати за київські ціни з малою тернопільською зарплатою – а тут приходить таке чудо і думаєш, шо певне система дала збій. І то максимальний. Бо очікування дуже розбіглися із побаченим. Не буду зараз говорити про красу, бо всі люди брешуть, а у віртуальності ще більше.

Коротше, випили вони по каві з тортиком, він зморозився, що типу має якісь надважливі справи. Відтак перестрашений хлоп просидів цілу ніч в інтернет-клубі, аби дочекатися на перший поїзд додому. Отакі-то віртуальні світи любові.

І наостанок. Статистика свідчить, що українці охочіше знайомляться на роботі, в колі спільних друзів та в групах інтересів. Так принаймні до людини придивитися можна.

Микола ШПАКОВСЬКИЙ