Чому в Індії місцеві жителі дуже хотіли обняти тернопільську журналістку

Збираючись у подорож на південь Індії, скільки прочитала довідкової літератури, що мені при посадці в літак, здалося, що якесь із попередніх життів я таки прожила на Індійському півострові. Переліт Бориспіль – Шардж-Бангалор Арабськими авіалініями розтягнувся на добру добу, яку ми не без задоволення провели в центральному штаті Арабських Еміратів. Це був ніби час для ще якоїсь підготовки до зустрічі з такою загадковою, другою в світі за кількістю населення країною. А люди тут є настільки колоритними за культурною, мовною і генетичною ознаками, що, як відзначає довідка, поступаються за різноманітністю лише Африканському континенту.

Саме Індія, на думку мореплавців, була країною чудес, сюди шукали шляху європейці і в нові часи. Сьогодні Індія має одні з найвищих у світі темпів економічного зростання. За прогнозами спеціалістів, у рейтингу світових економік Індія з п’ятого на шосте місце посуне Великобританію, колонією якої колись була. Проте важливою проблемою залишається бідність, безробіття та низький рівень грамотності населення.

Забігаючи наперед, скажу, що була вражена в Центрі Йоги, що там замість підписів ставлять плюсик. Може то так задумано, щоб позитивнішими були стосунки прихильників цього захоплення, але асоціація з нашим хрестиком при лікнепі не давала спокою.

При слові «Індія» відразу уявляєш образи танцівниць, які ще й співають і супергероїв, закоханих романтиків із фільмів. Але не тільки кінострічки символізують цю частину світу. Індія – батьківщина шахів, алгебри і геометрії, ароматних паличок… Тут всюди відчуваєш у повітрі аромат суміші ладану із жасмином-сандалом.

Мені пощастило на вулицях Бангалору і Путтапарті не бачити бродячих корів, і замиловуватися чорнобривцевими вінками і крім сандалу, масали, евкаліпту, вловлювати аромат хризантем. Про аюрведу ми також згадуємо у контексті Індії. А чай? Колись ми знали єдиний – чорний Індійський. Півострів дав назву і слонам, ці розумні тварини, народжені тут, неповторні і розмірами, і окраскою. А ще тут надійно обжилися рикші, перекочувавши з Японії. І вже Індія з цим видом транспорту нероздільна.

На прапорі цієї країни донедавна була зображена прядка, тепер там красується колесо. Якось відчула щемну причетність до цього краю. Думаю, таки арії – трипільці з наших земель 5 тисяч років тому влили свою кров і знання у давню Харапську цивілізацію, коли кочівники відтіснили їх на південь.

Хай навіть це буде лише моя версія, я горджуся пращурами. Бо й зараз в Індії зустрічають Новий рік у березні, як колись було в нас. І таки веди із Велесової книги осіли тут і розвиваються, залишивши на нашій території багату і схожу міфологію. На храмах є солярні знаки від давньої української віри. Саме арійці і назвали річку Інд словом «Шіндо», що і дало назву країні.

Маючи потужний військово-промисловий і космічно-дослідницький потенціал, миролюбна Індія за свою багатовікову історію не вторгалася на територію будь-яких інших країн. Вона наскільки яскрава, кольорова, різнобарвна, що побачивши її ще з вікна літака чи автобуса, хочеться розпростерти для обіймів руки. Тим, хто тут був впродовж 20-10 минулих років і долав шляхи ґрунтовими сільськими дорогами, приємна несподіванка: з Бангалору на Путтапарті дороги Еміратських і Європейських стандартів. Ранкова прохолода і густий туман нас супроводжували до ашраму Саї Баби.

Не могла дорогою не помітити, як шанують тут наші національні кольори. Хоч індуси, за великим рахунком, і не здогадуються, що в нас синьо-жовтий прапор. Просто це і їхні улюблені кольори, І ця любов могла передатися на генетичному рівні. Відрадно, що уже дослухаються, що ми не раша. А при слові «Україна» зі знанням справи уточнюють, що столиця наша – Київ. Жовтий колір в Індії — це колір сонця, пишнота і сяйво. Блакитний колір в їхній культурі – символ правдивості.

Більшість індусів дуже віруючі. Індуїстські мусульманські храми (цю релігію сповідують майже 90 відсотків населення) починають працювати з 5 ранку, коли не так спекотно, і це, як правило, супроводжується гучними молитвами в мікрофон на всю округу, адже на вулицю виставляються величезні динаміки. Свою любов до верховних сил віруючі сповідують перед образами, які їм близькі, зрозумілі і за кожним з них стоїть легенда, вірування. В них багато перетворень: риби, черепахи, вепр, людина-лев, слон, велетень, мудрець-філософ чи легковажний пастушок.

Особливо поширений культ життєвої сили і чоловічого начала, духовної енергії, гігантських потенцій і збереження. На зображеннях божество сидить на тисячоголовому драконі, або на троні у вигляді білого лотоса. Ворота в місто, скульптури на будівлях, невеликі каплички, фігури… Все це гармонійно вплітається в яскравий орнамент Індії.

Якби мене запитали про головні звуки країни, я розгубилася б, відповідаючи. Вдень за вікном – щебет пташок. Яскравий, мелодійний, непізнаваний. Вночі – цикади. Багатотисячний хор цвіркунів з неперевершеними мелодіями. Вранці округу заливає молитва, ввечері піснеспіви на прославу Богів. А на вулиці, де правила руху дуже умовне явище, такий передзвін клаксонів, викриків і шуму різних моторів, що розумієш, що головне децибели не лише гудка! Але, коли абстрагуюся, бачу жінок у яскравих сарі, їхні білозубі усмішки, усміхаюся навзаєм і ніби чую ті індійські мелодії, які так ніжили вухо нашого покоління.

Індійці – дуже добрий і цивілізований народ. Теплі, усміхнені, трішки підсушені сонцем, зворушливо-комунікабельні, запрошують сфотографуватися з ними. А за кілька днів пізнають, беруть за руки і хочуть потримати в обіймах. У них це гарна прикмета, коли світлошкірих торкаються, багатими будуть. Я знаю, що через тиждень, я за кольором шкіри, буду однією з них, тому тішуся навзаєм, купаючись у теплі таких стосунків. Мені завжди щастить на чудових людей.

Відкрила для себе порядність продавця зелених кокосів. Вони, з’ясовується, різних станів стиглості. Після того, як ти випив молочко, він може розбити горіх і ти ще з’їси кокосову стружку. Я ж попросила дати лишень з молоком. Він перебив п’ять кокосів і вибрав мені повнісінький. Я потерпала, що тикне, що під руку потрапить, а тут такий сервіс. А ще тут можна зустрітися з файними мавпочками просто в місті. Торговці фруктами нарікають, що ці хитруни люблять поцупити з прилавків смакоту.

При бідності, про яку люблять поговорити, народ охайно і яскраво вбраний. Є прошаки біля святих місць, але це не масове явище, одиниці. Вражає вбрання жінок: яскраво-золоте, суміш неймовірно їдких, транспорантних кольорів, багатство бутіків, де можна очі загубити, і шаноба, з якою запрошують до магазинів потенційних клієнтів-туристів і паломників. Правда, той одяг актуальний лише тут і в чергу за сарі європейці не стають, але рух створюють, приміряючи їхню моду.

Це перша пригорща вражень про країну, в якій я дуже хотіла побувати. Попереду у мене подорож півднем на узбережжя Індійського океану. З величезним задоволенням відкриваю свою Індію, яка залишиться уже навіки зі мною.

Людмила ОСТРОВСЬКА