Тернополянин поетично розповів про важку долю бродячих тварин

Переднічне додому мчання, тепло та затишність комфорту їзди «Шкодою». Як затишно мете сніжок, милий хруст з-під ніжок. Бо уже бігцева зупинонька кінцева.

Вилазка. Відкритість рідного нічника вельми потішила. Одразу ж думки про закуп, ледь не отримав синюшність під очима від радісних покупчинь, вдало ухилившись від різкого удару дверного. Пропустивши життєрадісних, скоріш за все неньку з донькою, котрі одразу замилувались гордовитим, окастим котом. Його я вже зустрічав неодноразово, який в режимі очікування прогрівав лаву. Його хатіківське позування й водночас шреківські оченята – о так, підкорились йому ці дівчата. Погладжування, сюсюкання, сміх.

Закупившись, йду до виходу, знову дверний замах змусив на мить призупинись. А у панянок думки лиш про кота, одразу стали гукати продавцеві: «Дайте «Wiskas!» Я вже якось не поспішаючи затримався, проглядаючи здаля на годівну картину. Вусань радо ласував професійно вистраждальним гостинцем. Молодички теж не довго затримались, аби напевне не заважати вечері. Так ось різноплановим безхатькам так не солодко, сподіватись лиш на поодинокий карітасний вияв, чи сміттєву дрібкоподібну здобич. А тут стає ще більш дошкульна та винищувальна зимонька.

А ще є годувальний патруль, котрий складають постарші жіночки, в їхніх лавах вже зустрічав навіть чолов’яг, котрі гастролють по району, відвідуючи своїх питомців. Діють. Своєрідно борються із голодом на вулицях урбана. Та дають силу на ще більше протягнутий день для бродячих псів та котів. Носять у пакетах поживу та баклаги з водицею.

Їхня діяльність є плодовитою, бо, чесно кажучи, наше підвальне приміщення належить котам. Але чотирилапі вже їх знають, тому без агресії до них, їм би лиш підживитись та можливо схопити свою порцію ласки. У багатьох тварин є вже клички, на котрі радо відгукуються.

Літнім гулянням видалась картина. Одного разу спостерігав за боротьбою за територію, ледь не бійкою, посеред годувальних банд. Це ми тут годуємо, це наша територія, у відповідь – ми швидше тут годували. В мене був шок. Це не фільм, а реальність. Виявляється, що ці, наче милі тітки, можуть бути агресивними.

Цікаво, як же реагують на інформацію про укуси чи напад броддогів? Як ставляться до неприязні до транспорту, псячих облав на автомобілі. Але маємо те що маємо – притулки переповнені без належної підтримки, лишень на ентузіастах. Десь тварини стають частиною «мильного процесу». Тому як ставитись до покинутих чи створених дітей вулиці, справа кожного.

Desperado Fenix