На тернопільському автовокзалі такого наслухаєшся, не те що кудись їхати – жити не хочеться

Ті, хто часто користується послугами міжміських автобусів з Тернопільського автовокзалу, цих людей давно знають в обличчя. І не лише в обличчя, а й їхні складні життєві ситуації.

Ось і сьогодні не встиг я зручно вмоститися у кріслі одного з автобусів чортківського напрямку, як у салон увійшла смаглява жіночка років поза 60. І плаксивим голосочком почала розповідати сумно-вражаючу історію про рано померлу дочку і п’ятьох маленьких сиріток, покинутих на її немічні руки. Я ж, безсердечний, звично дивився у вікно і не зауважив, хто з пасажирів скільки дав на підтримку діточок.

За жіночкою з’явилося маленьке циганча. Воно бралося щось співати про пательню-сковорідку, але не вивчило ще не лише українську, а й рідну мову. Тому і виходило щось доволі дивне.

А потім пішли немічні і недужі. Причому було їх стільки, що мимоволі виникла думка про пожежу у якійсь лікарні для важкохворих. Попри термінову евакуацію кожен пацієнт спромігся прихопити із собою історію хвороби, завірену кількома печатками і підписами. Це для того, щоб люди не подумали, що вони просто хороші актори, а атаки переконалися у їх бідах.

Вислуховуючи ці діагнози, а кожен з прохачів, як правило хворіє кількома важкими хворобами одночасно, думаю,чому б студентів Тернопільської медичної академії не направляти сюди на практику. Тут у них точно була б змога побачити хворих, яких не кожен лікар спроможеться зустріти за багаторічну практику. А якщо дуже пощастить, то ще й трапиться випадок чудодійного зцілення.

Коли усі хворі розповіли, скільки саме їм не вистачає на лікування, до салону знову увійшла смаглява жіночка. Перед цим вона відвідала автобус Херсон-Кельн і у її житті сталися разючі зміни. Швидше за все у тому автобусі хтось їй дав таку купюру, що дочка ожила, хоча після воскресіння залишилася дуже недужою. Але, на щастя, діток залишилося все так же п’ятеро, Хоча не виключений і варіант, що за тиждень їх стане на одного, а то й двох більше…

Сам не був, запевняти не буду, але люди подейкують, що така кількість жебраків на автовокзалі лише у Тернополі. З іншого боку, послухаєш скарги цих людей і якось власні біди відходять на задній план. Я ж таки ще хоч трохи, але здоровий. Можливо і я наступного разу комусь подам гривню. Хоча знову ж таки знаючі люди подейкують, що вони за день заробляють ледь не більше, ніж я за місяць.

Марко КЛЕВЕЦЬ