Тернополянам продають малину з цвинтаря

Люблю смачну малину, але цього літа чомусь її дуже важко знайти у продажу. Не таємниця, що в людей на відкритих ринках, які привозять продукти з дому – більше шансів купити домашні, не бризканні і головне – солодкі ягоди. Ціни нормальні – 12-15 гривень. І я купую майже щодня, впевнена, що малина з чийогось саду-городу.

– Добра у вас малина? – запитую в якогось дідуся.

– Дуже! Пробуйте.

Він розкидає руками на всі свої відра з ягодами. А то немало – шість великих тар з червонобокими ягодами. І такими соковитими, незіпсутими, наче от, годину тому збираними. Виникають запитання.

– У вас, що там ціле поле тої малини? – піджартовую.

– Та чому поле, – наче ніяковіє дідусь. – Знаю місця в лісі…

Тут раптом якась баба як заверещить!

– Який ліс?! О! О! – лементує, аж її підкидає. – Ти правду людям кажи, що ти їм продаєш.

– Замовкни, курво! – мій лагідний вихований дідусь раптом, перетворюється в невихованого підстаркуватого дідугана. Я роблю крок назад.

– Та він на цвинтарі малину збирає, – кричить на весь ринок жінка. –  Ми з одного села. Я теє бачу. І не тільки під плотом, а на гробах старих і між могилками. Тьфу! Безсовісний!

Мені раптом стає погано. Відчуваю якусь нудоту. Але з’їдені ягоди вже не повернеш. Просто відходжу від того лементу подалі. Дідусь робить теж саме – бере свої відра і переносить по двоє в інший кінець ринку.

Воксана ШВАРЦ