У Тернополі перепродують навіть речі з секонд-хенду

Не скажу, щоб був прихильником носити речі з чужого плеча. Але на «секонді» таки інколи можна знайти щось доволі оригінальне. Тому ні, ні, а проходячи інколи повз ці магазини, заглядаю.

У неділю ж відправився на ринок, що по вулиці 15 Квітня за колишнім рестораном «Диканька». Тут і справді є все, що душі заманеться. Як мовиться: «до кольору, до вибору».

Оце вештаюся поміж рядами, придивляюся. Аж раптом кличе мене якась жіночка:

– Пане, ходіть до мене, я вас одягну з ніг до голови.

Повертаю голову. Скільки їй років – встановити важко. Така кількість косметики, що виставило б на ремонт у кімнаті. А на обличчі привітна посмішка.

– Та ні, – віджартовуюся. – я не дуже щось шукаю. Дивлюся просто.

Посмішка у потенційної продавщиці кудись зникає і вона не настільки каже, скільки сичить комусь за спиною:

– Видно пана по халявах. Де воно собі може щось дозволити навіть на гуманітарні.

У той день так нічого і не придбав. Пішов звідти із зіпсованим настроєм.

А сьогодні спробував зайти на ще «одну» гуманітарну у тому ж мікрорайоні, але вже у магазині. Там якраз оновлення товару. Та не встиг переступити поріг, як мене ледь не збили з ніг. Відновивши рівновагу, вирішив глянути, кому ж це так приспічило. І впізнаю вчорашню, не зовсім виховану продавщицю. І стою у дверях, і спостерігаю, як вона набирає усе, що під руку трапиться. Розштовхуючи при цьому інших покупців.

І повільно приходить до мене розуміння, звідки бере вона товар, у який потім з ніг до голови одягає покупців. Ось тільки тут вона бере його як «гуманітарну», а продає потім як стоковий одяг з країн Європи і Америки. Попри все я її не засуджую. Кожен сьогодні крутиться, як може, як вміє і як йому совість дозволяє.

Марко КЛЕВЕЦЬ