Чому тернопільська молодь не хоче працювати на пенсіонерів?

Мені вже 39. Так, не соромно говорити про свій вік, бо я мудра жінка – маю хай невелику, але сім’ю, хоч не престижну й високооплачувану, але роботу. Та з кожним роком, я думаю про… пенсію. Ой, не смійтеся тільки. Бо останні реформи мене бісять. Особливо пенсійна.

Я отримую оту мінімальну. Точніше, з усіма її відрахуваннями – майже половину мінімальної. Звичайно, беруть з мене й на утримання пенсіонерів у ПФ. Але собі на пенсію, я вже не маю з чого відкладати: школа, діти, комунальні, продукти, лікування, одяг, відпочинок…

Ці роздуми не дають мені спати. Аби набрати потрібного стажу – я маю працювати до 70 років, а то й більше. А щоб наскладати на пенсію, то треба ще дві роботи. А як же час з дітьми, чоловіком, батьки, які тільки чекають моєї допомоги? І я знаю, що я така не одна.

В одній з тернопільських маршруток почула від молодих хлопців: “Хулі, мені зара працювати на пенсіонерів, якщо мене на старості держава не утримуватиме?” І справді. А хулі?

То якийсь суцільний парадокс – пенсійна реформа направлена не лише проти пенсіонерів, але й проти молоді, та взагалі всього населення.

І отак процвітають тіньові ринки праці, отак беруть люди зарплати в конвертах… Хочете їх засуджувати? Будь ласка. Але від цього життя легшим не стане. Хіба для тих, хто придумує оті дебільні реформи.

Воксана ШВАРЦ