Жити так, щоб не шкодити іншим, прагне тернопільський поет Юрій Матевощук

Тернополянин Юрій Матевощук  не дивиться телевізор – хіба футбольні матчі та інколи новини. З дитинства хотів бути спортивним коментатором. Ніколи не думав, що стане поетом і ніколи про це не мріяв. Каже, що це сталося якось само собою, коли написав перший вірш десь в десятому-одинадцятому класі. Якийсь порив, коли просто потрібно було, ніби висповідатися, проте лише самому собі.

Юрій працює головним редактором у видавництві «Крок», арт-менеджером у книгарні «Є» в Тернополі. Перекладає художню літературу з польської мови. Нині працює над перекладом книжки Пйотра Черського «Отець помирає». Попередня книжка, яку переклав – Корнель Філіпович «Провінційний роман». Вважає, що:

1. Ніхто не може все знати у цьому житті.
2. Хто ж це стверджує – просто дурень.
3. Наші вади – це дзеркало і продовження наших чеснот.

 – Під час навчання на філологічному, під час відвідин літературної студії «87» несерйозне бажання називатися поетом зіграло з нами злий жарт і дехто з нас таки ним став. – розповідає Юрій. – Тепер свідомих в мене дві книжки – «Прототип» у 2011 році та «Метрополь» у 2014 році. На видання «Прототипу» заробляв гроші, працюючи перфораторником на Дарницькому мосту через Дніпро в Києві. «Метрополь» вже фінансувало видавництво. Напевно, вона таки вагоміша, бо за неї отримав премію ім. Степана Будного, але найважливіше те, що за півтора роки 500 примірників цієї книжки продалися і її немає. Значить, вона була комусь потрібна. А ще вона гарно проілюстрована талановитою художницею Яриною Саєнко. Щодо інших видань, то усі вони робилися у співавторстві, і говорити про те, що це моє особисте я не маю права, проте вони для мене дуже важливі і знакові.

– Звідки ви родом? Ваше улюблене місце?

– Родом з Ланівців, які дуже люблю. Деякий час жив в Києві, Львові і Одесі, але я не люблю великі міста – Тернопіль для мене найкомфортніше місто для життя, функціонування, роботи та відпочинку. Мені тут просто дуже добре, так як і в Ланівцях. Тому у ці два міста я дуже люблю повертатися, куди б і на скільки часу не їздив.

– Чого може боятися поет?

– Покемонів. А якщо серйозно, то я не знаю, чого може боятися поет – зазвичай я рідко коли чогось боюся.

– Творчі люди часто п’ють? Як гадаєте, поету таке відчуття іноді бути напідпитку необхідне?

– А не творчі люди часто п’ють?  Напевно, правильною відповіддю на це запитання було б: «ні, ви що, поети ніколи не повинні пити». Скажемо так, я можу випити ввечері бокал пива чи келих вина, але не перед чи під час виступу. Лише одного разу я мав поганий досвід виступу у Львові на підпитку – це був Західноукраїнський поетичний батл – коли ти в цьому стані, то зрозуміло, що читаєш на сцені не так, як зазвичай, і голос тебе не слухається. Я зрозумів, що це було помилкою і більше ніколи цього не повторював. А ось писати «під градусом» – ніколи. Може комусь це і допомагає. Згадаймо Париж і митців, які без абсенту взагалі писати не могли. Але кожному своє.

– Що таке кохання?

– Кохання – це те, чому ніколи будь-який поет не дасть визначення. Це треба відчувати.

– Ваше ставлення до жінок.

– Я одружений. І щасливий, що в мене прекрасна і мудра дружина. Ідеальних стосунків не буває, але кожен повинен мати рівні права в усьому.

– Від чого отримуєте задоволення?

– Від роботи, якщо вона мені подобається.

– Як вас виховували батьки?

– Мої батьки дали мені все для того, щоб я зрозумів ціну життя. Особливо, я їм вдячний, що вони мені давали свободу вибору. Пояснювали ту чи іншу ситуацію, але завжди додавали: «обирати тобі».

– В якому віці вам було найкомфортніше?

– Мені в будь-якому віці комфортно. Я просто ненавиджу час, бо людині своєрідно сумувати за «вчора» і «позавчора», бо ніхто не дає гарантії, що «завтра» буде кращим. Але, як показує практика, саме для кожного «завтра» ми і живемо, а «вчора» – це пройдений етап.

– Як сприймаєте гроші?  

– Якби гроші для мене були найважливішим у житті, я би був нудним циніком.

– Скільки сучасному поету потрібно грошей, щоб почуватися впевненим?

– Наскільки більше в тебе грошей, настільки більше з’являється нових бажань і цілей. Не можу сказати точно, скільки мені треба коштів. Наприклад, сьогодні хочу придбати книжку, яка вартує 84 гривні і яку я дуже хочу прочитати, значить, сьогодні мені потрібно рівно 84 гривні.

– Ви коли обманювали людей?

– Я зазвичай рідко когось обманюю і все що думаю, кажу людям в очі і хочу, щоб до мене ставилися так само. Колись на сповіді у священика йому сказав, що це востаннє, коли я до нього прийшов, бо те, чого він мене навчав не зовсім співпадало з моїми особистими поглядами на ту чи іншу ситуацію.

– Якщо вас ображають, як реагуєте?

– Я не ображаюся на людей, навіть коли вони мені роблять якесь паскудство. Зазвичай мені байдуже, а це найгірше для них самих, як показує практика.

Були  випадки, що через інших потрапляв у халепу. Часто. Але я не зациклююся на цьому. Топчуться на місці лише слабкі люди. Подвиг – це прожити життя і не нашкодити іншим.

– Як вирізняєте недобрих і підлих людей від нормальних і щирих?

– Людей в житті вистачає, як добрих, так і підлих, але на останніх я не зациклююся, намагаюся їх оминути та перевести в режим «байдуже». А щира людина – це та, яка не збреше і не сфальшивить. За цим означенням – я щира людина.

– Життєві анекдоти з вами бували?

Так відразу важко якийсь конкретно згадати. Хоча було багато. Але, якщо я напишу, що анекдотично мене прийняли до лав НСПУ, то дехто не зрозуміє цього жарту. Загалом, я помітив, що люди інколи дуже болюче ставляться до несерйозних речей і тролінгу, тому з такими речами, напевно, треба бути обережнішим.

– Що вам не дає спокою?

– Мені не дає спокою лише одне – це війна на сході України. Багато моїх родичів та друзів там. Я  не стою осторонь.

Довідка: Юрій Матевощук. Поет, перекладач, головний редактор у видавництві «Крок», засновник поетичного конкурсу «Dictum», програмний директор мистецького фестивалю «Ї» у Тернополі. Координатор сцени «Amphitheatre» на фестивалі «Файне місто». Автор книжок «Прототип» (2011) та «Метрополь» (2014). Співавтор книжки «Люди погоди» (2015). Окремі твори друкувалися у різноманітних антологіях та літературних журналах. Автор перекладу книжки Корнеля Філіповича «Провінційний роман» (2015). Лауреат премії ім. С. Будного (2015). Член НСПУ з 2014 року. Учасник Літературного фестивалю в рамках Форуму видавців, фестивалів «Київські лаври», «Meridian Czernowitz», «Ї», «Art-Gnosis» «Запорізька толока», «Вершы на асфальце» (Мінськ, Білорусь), «Український зріз» (Вроцлав, Польща), Targi książki (Краків. Польща) та ін. Окремі твори перекладені англійською, німецькою, російською та польською мовами. Мешкає у Тернополі.

Наталія ЛАЗУКА