Тінь, яку кидаємо на інших

Кожен з нас, перебуваючи у постійному контакті з багатьма людьми, кидає на них, а точніше – випромінює свою тінь, тобто самого себе. Ця „тінь” , передається передусім через наше серце, душу, очі, обличчя, слова, думки, вчинки.

Подумаймо, яку тінь ми кидаємо на своїх рідних – батьків, дітей, брата чи сестру, сусіда, співпрацівника, взагалі ближнього свого. Яку тінь випромінюємо? Світлу чи темну? Зцілюючи їхні болі тілесні і душевні, а чи навпаки – своїми діями, словами завдаємо їм душевних ран, спричиняємо смуток, пригніченість, поганий настрій. Чи здатна наша тінь прихистити бідних, немічних, сиріт, вдів, взагалі потребуючих? Чи може кинути світлий промінець на тих, що перебувають у незгоді, гніві, ненависті? Згадаймо Ісусові Блаженства: блаженні лагідні, милостиві, миротворці…

Відбиток нашої тіні негативно чи позитивно впливає на людей під час зустрічі з ними, розмови, сімейного обіду чи вечері, праці, навчання. Видатний український педагог Антон Макаренко, який займався вихованням „важких” підлітків, повчав, що ми повинні приділяти серйозну увагу таким, здавалося б, „банальним дрібницям”, як ми говоримо, сидимо, слухаємо, одягаємося, обідаємо, ходимо. Бувало, – пише він, – що перед тим, як іти до своїх вихованців, я десятки разів відпрацьовував свої слова, жести, міміку, тон, тембр голосу, погляд. Ці нібито звичайні речі мають велике значення у вихованні та й взагалі – у спілкуванні з людьми.

І справді, коли ми, будучи просвітленими Святим Духом, проливаємо на оточуючих оптимізм, внутрішній мир, спокій, врівноваженість, любов і повагу до них, то кожне наше слово чи погляд можуть підняти у ближніх настрій, вивести їх зі стану пригніченості, навіть депресії.

У цій проблемі людської „тіні” є ще один дуже важливий аспект, можна сказати – зворотний бік медалі. Але для кращого розшифрування цієї думки хочу ще раз вдатися до „Нагірної проповіді”. Цікавим і повчальним у цьому плані є її трактування відомого у сучасному християнському світі канадійського письменника, автора кількох книг на цю тему о. Жана Ваньє, який заснував всесвітню мережу спільнот для людей розумово неповносправних. Отець Жан Ваньє вважає, що Ісус не говорив: „Блаженні ті, що піклуються про вбогих, а блаженні вбогі”. Можливо, це судження видається незвичним, проте саме в ньому криється ключ до Царства Божого. Я хочу допомогти, хочу зробити щось для тих, хто перебуває у потребі. Хочу бодай трохи розрадити тих, у кого якесь горе, хочу полегшити страждання недужих. Очевидно, що в цьому бажанні немає чогось поганого. Воно сповнене благородства і милосердя. Однак, проблема в тому, що ми не завжди розуміємо одну важливу деталь: через тих, кому ми намагаємося служити, допомагати, співстраждати з ними, на нас сходить Боже благословення, Його „світла тінь” – Господня ласка. Так, так, хоча ця теза, можливо, є складною для нашого сприйняття, але це суща правда. Наше служіння потребуючим передусім полягає у прийманні Божого благословення від тих, кому ми служимо.

Одного разу о. Жана Ваньє запитали: „Звідкіля ви берете наснагу щодня зустрічатися зі стількома людьми і вислуховувати їхні проблеми й жалі?” Він м’яко усміхнувся у відповідь: „Вони являють мені Ісуса і надихають до життя”. Власне у цьому й полягає велика містерія християнського служіння. Ті, що служать Христові в убогих, хворих, опущених, отримають нагороду від Того, кому служать. Згадаймо Ісусові слова зі Святого Євангелія, коли Він під час Страшного суду наказуватиме тим, що нагодували голодного ближнього, відвідали його у тюрмі, у лікарні, прийняли в дім, стати по правиці. Тим вони заслужили собі Царство Небесне, оскільки все, що робили своєму ближньому, це Йому робили. І навпаки, хто не хотів служити своєму ближньому, використовуючи вжитий у нашій розмові образ, кидав недобру, темну тінь на нього, стануть по лівиці Христа, тобто будуть засуджені.

Я знову згадав апостолів, які з Божої волі, своєю тінню зціляли недужих і подумав: чи немає тут аналогії, прямого зв’язку з епізодом, який ви щойно прочитали. З „тінню”, яку ми, даруючи іншим, отримуємо самі.

о. Орест ГЛУБІШ