Для політиків завтра – ніби не настане

Час від часу дивлюсь канал «РАДА». У мене іноді складається враження, що наші можновладці живуть в іншому світі. Насправді, багатодітні матері цікавляться політиками. Від них багато чого залежить. Ми мусимо знати, що вони готують для  наших дітей.

Чи варто довіряти політикам? Як-не-як, але це ми їх вибирали. Можливо, не всіх. Дехто залишився ще зі старих часів і зараз каламутить воду. Довіра і взаємне розуміння має бути. Але і про здоровий глузд не варто забувати. Їм би серйозніше відноситись до нас. Їм би зважати на можливості людей, а не гріти місця в раді. Я не можу довіряти людині, яка сама себе не сприймає серйозно. Зазвичай ті, хто туди потрапляє (до Верховної, обласної чи міської ради), одягають вовчу шкіру і починають тягнути усе під себе так, ніби завтра – не настане.

Не  можу назвати великим досвідом спілкування з чиновниками ті пару хвилин, які в мене були під час зустрічей з ними. Але те, що вони не розуміють реальності проблеми і навіть не намагаються розібратись в ситуації, говорить, як ці люди допомагають вирішувати проблеми загалом. Усі кажуть коротко і однаково: «Дякуємо, що завітали. Ми подивимося, що можна зробити у вашому випадку. До побачення». Двері зачиняються і про тебе забувають. Згадують хіба, коли треба зняти на телебаченні якийсь сюжет – для галочки. Бо все-таки три пари двійнят у родині – це диво.

Особисто не маю прихильності ні до нашого міського голови, ні до Президента, ні до міністра соціальної політики. Це люди, в яких я розчарована особисто. Вони могли б щось змінити, коли живемо з восьми дітьми в одній кімнаті. Але міський голова і міністр соцполітики забули про нас, а Президент навіть не знає про наше існування. Усі листи, які я до них писала, прийшли відписками назад. Хоча за всіх чиновників не можу говорити. Надіюсь, що ще не всі глухі до людей.

І ще. Ми усі відповідальні за те, що маємо. Треба було не терпіти так довго. Не боятись за своє життя. Зараз теж важко. Але я нинішніх політиків примусово перевірила б через детектор. Багато старих залишилось. Боюсь, щоб молодь не набралася від них якоїсь зарази… Нині, насамперед, маємо  тверезо оцінювати ситуацію в країні. Не треба мовчати чи надіятися, що все зміниться і стане на свої місця само по собі. Само по собі – не буває.

Віра БУЦЕР, багатодітна мама