«Двері зачинилися, і я зрозуміла, що ми напівсироти»: Ольга Йопа про заробітки мами

Тема дистанційного материнства – це біль сотень тисяч українських родин. Роками жінки змушені залишати свої домівки, аби забезпечити дітям майбутнє.

«Ну ходіть, діти, відведете мене…»

Цей день назавжди розділив життя на «до» та «після». Мама збиралася в дорогу. Спочатку електричкою до Тернополя, а звідти – до Італії, на заробітки.

«Сестрі було всього 7 років. Мені – 14. І вже сидячи на сумках, я розуміла, що це надовго, – згадує тернополянка Ольга Йопа. – У коридорі мама каже: “Ну ходіть, діти, відведете мене на електричку”. Ми пішли. І от зачиняються двері вагону… і я чітко усвідомлюю: це буде дуже боляче».

Коли діти поверталися додому, саме в той момент у голові Ольги прокинулося доросле відчуття.

«Ми йдемо з сестрою за руку під горб, і в мене в душі такий відгук, інтуїтивно: “Йдуть дві напівсироти”. Чому воно так відгукнулося? Я тоді не могла цього пояснити. Це було чисте відчуття покинутості, яке пробрало до кожної клітини».

Найважче, коли настає вечір

Справжнє усвідомлення нової реальності наздогнало дівчат уже на порозі власного дому. Разом із мамою з хати зникло звичне тепло й затишок.
Звісно, дівчатка не залишилися абсолютно самі – приїжджали родичі, допомагали, чим могли. Але жодна підтримка не здатна замінити маминої присутності, коли за вікном темніє.

«Коли ми зайшли до хати, я миттєво відчула, як увесь побут ліг на мої плечі. Родичі допомагали, але коли приходить вечір, усі розходяться по своїх домівках. І от ти лишаєшся в цій тиші сама…» – пригадує Ольга Йопа. Відео дивіться тут.