Як аматорські кадри з «Червоної рути» Романа Островського переросли в легенду

В  Історико – краєзнавчому музеї “Гуцульщина» відбувся вернісаж  фотовиставки «Назарій Яремчук – апостол української пісні», яка розкриває витоки нової музичної культури України. Фотодокументи репрезентував член Національної спілки журналістів України, краєзнавець із Копичинців, що на Тернопільщині, Роман Островський.

Роман Карлович  родом з Коломиї, а в часи  старту  співочої кар»єри Героя України, Лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, Народного артиста України Назарія Яремчука і  народження легендарного колективу «Смерічка», був студентом Чернівецького  університету.

Розповідаючи про особливості виставки, фотомитець наголошує, що вона присвячена цьогорічному 75-річному ювілею Назарія Яремчука, 60 – річчю з дня створення ансамблю «Смерічка» та 55-річчю виходу у світ фільму «Червона рута», на зйомках якого фотомитцю поталанило побувати. А березень ще особливий і тим, що в ньому 77 років тому народився Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка,  геніальний композитор, поет, основоположник української естрадної пісні Володимир  Івасюк.

У вернісажі взяли участь перша заступниця голови Верховинської військової адміністрації Світлана Уршеджук, настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Криворівня отець Іван Рибарук, Голова Всеукраїнського товариства «Гуцульщина» Дмитро Стефлюк, начальниця відділу культури Верховинської селищної ради Оксана Коломийчук, заслужений журналіст України, літератор та громадський діяч Василь Нагірняк, співак родом із Гуцульщини Роман Тафійчук.

«Історія цього фотолітопису почалася з Чернівців, коли ми були студентами, – розповідає Роман Островський. – 56 років тому пісня «Червона рута» уже звучала в ефірі радянського радіо і телебачення. Ми знали , що написав її студент з Чернівецького  медінституту Володимир  Івасюк. Захопила вона  і  львів’ян М. Скочеляса та Р. Олексієва,  які  іменем  цієї  пісні назвали  свій сценарій першого українського мюзиклу».

Документалістику  фотографа, а це понад 50 історичних світлин, можна розглядати, як своєрідне дослідження історії легендарного вокально-інструментального ансамблю «Смерічка», створеного талановитим музикантом, випускником Мукачівського музично-педагогічного училища Левком Дутківським. Саме він підхопив європейську музичну хвилю в далекому 1966 році у невеличкому буковинському районному містечку Вижниці.

Роман Карлович розповідає, що саме  на зламі років у Новорічну ніч  1966 р. у Вижницькому будинку культури з великим успіхом відбулася прем”єра пісні  Л. Дутківського «Сніжинки падають». Ідея назвати ансамбль «Смерічкою» виникла у музичного керівника тієї ж щасливої ночі.

«Як розповідав потім Левко Тарасович, він подивився на ялинку в залі і згадав, що ялинка це і є карпатська «Смерічка», – розповідає фотомитець. – 60-річчя від дня створення колективу – це свято музичної революції Левка Дутківського, яке поєднало фольклорні мотиви з тогочасним світовим ритмом. «Смерічка» стала голосом цілого покоління, подарувавши нам безсмертні імена. Вокально-інструментальний ансамбль  виступав на Центральному та Українському телебаченні і радіо. Навесні 1968 року студент Чернівецького медінституту, юний Володя Івасюк,  написав кілька пісень у стилі «Смерічки» і подарував їх ансамблю. Тоді зазвучала популярна і сьогодні його пісня «Я піду в далекі гори». У кінці 1968 року почав робити перші спроби реалізувати себе у співі учень художнього училища Василь Зінкевич, а в листопаді 1969-го учасником ансамблю став здібний співак-початківець Назарій Яремчук, які сталим легендарним дуетом «Смерічки»».

На світлинах фотовиставки  ці  люди молоді, натхненні, звеличені піснею.

«У 1970–му році вийшла перша платівка-міньйон «Смерічки» — це була взагалі перша в Україні і одна з перших в СРСР платівка в новому тоді жанрі вокально-інструментального ансамблю (ВІА). Вона є в моїй колекції раритетів. Серед пісень, які на ній звучали і  пісня В. Івасюка «Мила моя».

Навесні 1970 року Володимир Івасюк написав для «Смерічки» пісні «Червона рута» та «Водограй». У цьому році виповнюється  56 років з часу першого виконання “Червоної рути”,  яка стала ліричним гімном України і є одним із головних наших музичних символів, що об’єднує покоління. А 1971 рік був успішним тим, що було знято  музичний фільм «Червона рута», в основу сюжету якого  – кохання  молодого  донецького  шахтаря  Андрія ( соліст  Вижницького  ансамблю «Смерічка» Василь  Зінкевич)   з  тендітною красунею, гуцулкою Оксаною,  з  Карпат (Софія  Ротару).

У ролі  артистів агіткультбригади  знімалися  Назарій Яремчук, студент  другого  курсу географічного  факультету  Чернівецького державного   університету та Раїса  Кольца, яка  в тому  році закінчила  філологічний  факультет цього ж університету. Серед  чарівних карпатських  краєвидів, біля  турбази «Гуцульщина» в  Яремчі та в  селі  Манями проводилися  зйомки.

Літом 1971 року я  перебував  на  педагогічній  практиці у  піонерському  таборі «Прикарпатський  артек» у селі Ямна. А  поруч,  на  турбазі  «Гуцульщина», знімали  фільм.  Добре  знаючи  Жанна   Макаренка (  тоді  редактора художніх і  музичних  передач Чернівецького  облтелерадіокомітету),  попросився на зйомки.  І  я своїм  стареньким  «ФЕДом» зафіксував  деякі  фрагменти  концертних виступів співаків у  Яремчі.  А  оскільки мова йшла про студентів університету, мої світлини надрукували у   багатотиражці  Чернівецького  державного  університету  «Радянський  студент».Так  вперше  10  вересня 1971 р.  було  надруковано  в пресі  фото із кінофільму «Червона рута».

І  в  глибині  душі  горджуся тим,  що  вперше ексклюзивна світлина, на якій артисти фільму в заключній сцені прощаються із глядачем, махаючи руками, з”явилася у газеті з моєї подачі.  Ця  світлина була  надрукована у  багатьох  ЗМІ,  журналах,  книгах,  використана у сюжетах на  телебаченні. Моє авторство загубилося, вона стала народною, але в мене плівки ще є відтоді. Світлина  стала моєю візитівкою. На  зйомках  фільму  «Червона  рута»  я  відзняв  23  чорно-білих кадри з майбутніми зірками української естради.   Ці світлини я   подарував Раїсі  Кольці,  Назарію  Яремчуку,  Василю Зінкевичу. Тепер маю їхні автографи.  Саме з цією світлиною я піднімався на Говерлу, дарував її тим, хто підкорив найвищу вершину України.  Роздавав  її  і   нашим  воїнам ЗСУ,  буваючи  в зоні бойових дій на початку російсько-української війни, розповідав про митців».

Автор фотовиставки згадує і про важливий творчий відрізок , коли  в 1973 році  ансамбль «Смерічка» під керуванням Л. Дутківського разом із солістами Н. Яремчуком та В. Зінкевичем перейшли на професійну сцену в Чернівецьку філармонію.Тоді вони гастролювали Україною і Радянським Союзом. Це були роки мого навчання у Львівському  університеті і я пам»ятаю, як складно було потрапити на концерт  до співаків.Колись вдалося побувати на зустрічі з митцями і вони розповідали про ще один фільм, який чекали тоді в Україні.

Роман Карлович розповідає, що так і не дочекалися того фільму, відзнятого Естонським телебаченням у  1975 році під назвою «Виступає «Смерічка» під керуванням Левка Дутківського».

«У стрічці через призму пісень «Смерічки» показали багатогранне образотворче мистецтво народних умільців Буковини і Гуцульщини, бо знімали його   в Чернівецькій області і в Косівському та Коломийському районах Івано–Франківщини. Лише один раз телефільм демонструвало Центральне телебачення, а в Україні він був заборонений та знятий з телеефіру.Про це вже ми дізналися пізніше. Естонці продали телефільм у 16 країн світу. В Україні, кажуть, залишилась перероблена копія, яка навіть дотепер не транслювалась. Після зйомок цього фільму в житті «Смерічки» і наступила  чорна смуга. На партзборах у філармонії звучала  критика і цькування ансамблю. А потім сумна дата смерті Володимира Івасюка, тіло якого знайшли повішеним 18 травня 1979 року у Брюховицькому лісі під Львовом.Так до сих пір ніхто із КГБістів і не був притягнутий за цей злочин. Але пісні Володі лишилися жити поміж нас».

Роман Островський  має величезний доробок пов”язаний з висвітленням композиторської діяльності Володимира Івасюка.

«Вперше  Володимира Івасюка я фотографував на записі передачі «Алло, ми шукаємо таланти» у 1972 році. Це було у залі нашого університету. Я відзняв там 12 плівок. Мені вдалося  зафіксувати момент, коли молодому композиторові   вручали нагороду, інтерв’ю з ведучим Олександром Масляковим та чимало цікавих фрагментів зі зйомок та репетицій. Там було  багато аматорських українських ансамблів та виконавців, зокрема з ВІА «Смерічка», дівчата з «Арніки» та інші, які потім стали популярними.Світлини всі з тих плівок я маю.

Після  того, як  у 1980 році «Смерічка» була учасником культурної програми ХХІІ Олімпійських ігор, «Укртелефільм»  створив телестрічку «Червона рута. Десять років потому» і  фірма «Мелодія» записала платівку-міньйон. В 1982 році Левко Дутківський залишив ансамбль. Під художнім керівництвом  Назарія Яремчука у  1987 р. записали нову платівку-гігант, а в 1990 році – платівку «Співає Назарій Яремчук та ВІА «Смерічка», теж гігант. Я всі ці платівки маю у своїй колекції.

Ансамбль плідно гастролював  Україною, але звістка про хворобу Назарія все обірвала. Останні гастролі «Смерічки» відбулися в листопаді 1994 року  Харківщиною. 30 червня 1995 року Назарій Яремчук передчасно відійшов у інший світ. Вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка» поступово припинив своє існування.

Я неодноразово бував у Вижницькому Меморіальному музеї-садибі Назарія Яремчука, створеному його родиною. Там  збережена автентична атмосфера його життя, особисті речі, світлини з сімейного архіву, сценічні костюми, нагороди, а також документи, що висвітлюють творчий шлях від «Смерічки» до сольних виступів. За життя Назарій Яремчук записав понад 150 пісень.  Часто екскурсії проводять сестра Катерина та племінниця Ольга».

Багато гарних спогадів про ті часи зафіксували документальні зйомки, які Роман Карлович оцифрував, створив кілька варіантів виставок, з якими їздить Україною і знайомить із корифеями української естради. Від нині експонати із його  колекції збагатять і виставкові фонди  музею  “Гуцульщина”.

 Людмила ОСТРОВСЬКА

Читайте також: Ось копія тексту “Червоної Рути”, яку Володимир Івасюк записав від руки