– З віком став більше побитим життям і менш чутливим, – віджартовується він. Саме завдяки гумору Тарас із дитинства пише пародії.
– Пародія має подвійний ефект, – розповідає Тарас. – Вона тішить автора, бо пародист, по суті, популяризує його твір. Хтось міг не читати оригінал, але прочитає пародію – і зацікавиться. Є й стимулюючий ефект. Автор потішився, а потім думає: «Ах ти ж, зараза, пародію написав. Тепер я напишу так, що ти тисячі моїх віршів перечитаєш і не знайдеш зачіпки».
До слова, мій колега, автор літературних пародій Микола Базів підказав, чим звичайна пародія відрізняється від лінивої. Звичайна повинна мати конкретну зачіпку і бути написаною тим самим розміром та в тому ж ритмі, що й оригінал.
– Напише людина відверто слабенький вірш: ні рими, ні ритму, ні внутрішньої “математики”, – пояснює він. – Але вставить Бога і все, – критикувати не можна, бо ти одразу антихрист. Думаю, якби Бог прочитав усе, що про нього пишуть, то дві третини авторів, певно, вбив би блискавками.
«Наче прийшов у куфайці на бал»
Упродовж восьми років Тарас відвідує літературне об’єднання при НСПУ.
– Я колись працював у банку, – пригадує він. – Якось син прийшов зі школи й сказав, що їм задали написати акровірш. Я написав. Наступного дня син повернувся і каже: «Тату, ніхто не вірить, що ти автор. Ніби десь украв. Опублікуй його в інтернеті, щоб переконалися».
Тарас знайшов поетичний сайт і виклав вірш. З’явилися коментарі. Серед читачів були люди з літоб’єднання. Одна з них – Ольга Новоставська – і запросила його прийти на засідання.
– Я довго вагався. Коли прийшов, прочитав кілька гуморесок. Мені сказали, що добре. А коли почав слухати інших, подумав: нічого собі… Почувався так, наче прийшов у куфайці й валянках на бал. Зрозумів, що іще не готовий, і пів року не ходив.
– Літоб’єднання – це стимул вдосконалюватися. Це можливість показати себе і послухати інших. Вирватися зі своєї зони комфорту й почути критику. Бо від похвали людина деградує: думає, що вже досягла небес і працювати над собою не потрібно. Критика – стимул.
– Як ви відрізняєте конструктивну критику від знецінення?
– Конструктивна критика завжди має конкретні й чіткі вказівки на недоліки. А не просто “погано – і все”. І ще важливо: перш ніж критикувати, варто хоч трохи знати характер людини. Когось можна “розбити в порох”, і він зрозуміє. А комусь потрібно делікатно натякати поступово.
– Написав пародію на твір одного гумориста і він досі зі мною не розмовляє. Навіть більше, образився ще й на тих, хто вподобав пародію у соціальній мережі. Але були й інші випадки. Коли я написав пародії на твори Володимира Кравчука, йому було приємно. Пам’ятаю, він отримав премію, а я після вручення прочитав пародії. Думаю, він тішився ними більше, ніж самою нагородою.
– Із соцмереж дізналася, що вас прийняли до Спілки слов‘янських письменників…
– Коли голова Спілки Володимир Барна запропонував написати заяву, я подумав, що він жартує. Як повідомили, що мене чекають на урочисте вручення квитка, я чекав розв’язки на кшталт: “вас знімає прихована камера”. Але ні, квиток за номером 190 я таки отримав. Для мене це великий стимул для самовдосконалення, аби відповідати підвищеним стандартам. Сподіваюся, що моя друга книжка, яку готую до друку, це доведе.
Гроші можна взяти в кредит, а час – у кредит не візьмеш
Тарас Комаринський має дві освіти: в галузі ІТ та юриспруденції. Каже, що вміє захистити себе юридично й не раз допомагав друзям.
– Думаю, що радше ні. Добрим гірше живеться. У книжці я навіть опублікував антилірику про добро. Не хочу бути настільки добрим, щоб на мені їздили.
Щастя для нього – це спілкування з близькими людьми і саме життя. Найбільше нещастя – смерть. Будь-чия.
– Як ви ставитеся до грошей?
– Гроші потрібні, щоб мати необхідне. Але якщо гнатися лише за ними, втратиш значно більше. Час цінніший за гроші. Гроші можна заробити, зекономити або навіть узяти в кредит. А от час у кредит не дадуть.
– Чи варто завжди говорити те, що думаєш?
– Варто не брехати. Але не обов’язково говорити все. Слова можуть перекрутити, використати проти тебе або через них можуть образитися. Іноді краще недоговорити або взагалі уникнути відповіді.
– Які люди викликають у вас повагу?
– Відкриті й щирі. Навіть якщо вони говорять те, що мені не подобається. З ними не завжди легко, але з ними безпечно.
– Некрасивих жінок не буває. Кожна просто має зустріти свого чоловіка, для якого буде найкращою. У когось краса зовнішня, у когось – внутрішня.
– Які маркери, що найпершим підказує, що це саме твоя людина?
– Це спонтанно. Іскра. Але це миттєве відчуття потрібно перечекати, побути в ньому і перевірити з часом. Якщо іскра згасла, отже, не те. Якщо горить надалі – це вже щось справжнє. Це моя суб’єктивна думка. Тобто іскра іскрою, а розум треба вмикати. Тільки не одразу, бо завадить.
Рекорд – 32 кілометри пішки
Тарас каже, що намагається зберігати в пам’яті лише те, що справді потрібне.
– Якщо помилився, але зробив висновки, навіщо пам’ятати це в деталях? Головне, що свої дії на майбутнє вже перепрограмував.
Найбільше він любить прогулянки. У вільний час може ходити цілими днями. Бере із собою навушники і слухає аудіокниги.
– Якщо за день не пройшов хоча б 15 кілометрів, то день пропав. Мій рекорд – 32 кілометри. Я тоді пішки дійшов із Тернополя до Петриків і назад, а потім ще обійшов навколо озера.
Спілкувалася Наталія ЛАЗУКА
Світлини: Наталія ЛАЗУКА
Страх смерті в армії ніби легалізований, але такі розмови не популярні, їх стараються уникати. Зазвичай…
За процесуального керівництва Тернопільської обласної прокуратури викрито мешканця Тернопільщини, який ввозив з-за кордону транспортні засоби…
Чи можна «виїхати з мови», чому важливо зберігати внутрішній баланс і як змінилося обличчя тернополян…
Поки багато українських міст уже переглянули тарифи на проїзд, Тернопіль кілька років намагався втримувати їх…
Прокурори Бучацької окружної прокуратури скерували до суду обвинувальний акт стосовно жителя Тернопільського району, обвинуваченого у…
З 8 по 14 червня у Тернопільському обласному центрі служби крові триватиме Тиждень донорства, присвячений…