Як про село Тернопільщини завдяки пісні дізналися у світі

У Тернополі у книжково-журнальному видавництві  «Воля» побачила світ поетична збірка поета-пісняра,члена Національної спілки журналістів України, волонтера, заступника голови Тернопільського обласного  відділення  ВТ  «Просвіта» ім.Т.Шевченка  Івана Кушніра  «Яблуневий Спас».

Як каже автор, ця назва об’єднала  два великі поняття: свято Спаса і назву мальовничого села на Поділлі, в якому десять років поспіль проводять міжнародний фестиваль української пісні і слова «Яблуневий Спас».

– Якщо є яблучний Спас, то чому не бути “Яблуневому?”-  усміхається поет, згадуючи витоки цих слів. Нова  збірка стала творчим  підсумком  поетичного осмислення воєнного десятиліття. У віршах  звучать  світло і сила, об’єднані в  симфонію туги,  переживань і незгасаючої надії на справедливий мир і звільнення України-неньки.

«Всі ми знаєм, Перемога наша буде, Розіб’ємо тих рашистів-ворогів.

Україну в світі знатимуть всі люди,  героїчних її дочок і синів».

– Кожен поет сьогодні веде власний діалог  із світом, намагається вловити невловиме  і зробити свій  внесок в наближення перемоги,- говорить Іван Михайлович. – Я давно готував цю збірку. Перша презентація  буде на Одинадцятому міжнародному фестивалі української пісні і слова «Яблуневий Спас» 18 серпня. Як і всі фестивалі нашого найфестивальнішого села України, він буде благодійний. Зібрані кошти підуть на допомогу воїнам-односельцям.

Село і люди

Іван Кушнір – всесвітньовідомий  громадський діяч, волонтер,  співак, рекордсмен України з організації фестивалів, лікар за фахом  і поет за Божим даром. Виступаючи на міжнародних мистецьких дійствах, які організовували українці Словенії, Латвії, Праги, Португалії, Іспанії,Італії, Швеції  та інших країн, він із односельцем  журналістом  Іваном Бандуркою десять років тому відважився започаткувати  фестиваль і в рідному  Яблуневі. І вже з другого року проведення  мистецький захід здобув титул міжнародного. За ці роки на сільській сцені Яблунева  побували корінні жителі Бразилії, Китаю, Норвегії, Франції,Словаччини. Часті гості сільського фестивалю і представники української діаспори з Англії, Німеччини, Чехії, Словенії, Іспанії, Португалії, Італії, Молдови. Три роки тому село Яблунів Національна комісія з реєстрації рекордів України  занесла  до Книги рекордів, як найфестивальніше село України, де  проводять щосезонні фестивалі і масові  спортивні дійства. Тут зафіксувала  Книга рекордів України і найбільшу кількість організаторів  велелюдних заходів,  які гуртували і гуртують  село, громаду, Україну і світ навколо нашої глибинної культури і  мистецтва. Отож, у Яблуневі  є вісім  сподвижників громадської роботи, волонтерів мистецької ниви, рекордсменів України.

Я гортаю книжку «Яблуневий Спас», а між рядками віршів ніби бачу фестиваль, на якому випало мені і за службою, і за дружбою бути літописцем. Кожен із них розпочинався маршем учасників із  хвилиною мовчання на  знак вшанування пам’яті борців за незалежність України біля стенду «Героїв небесної сотні». Репертуар  цього  дійства  був завжди зворушливим, лірично-патріотичним, звучали слова шани  й величання героїв. Саме з цим фестивалем перегукується і зміст однойменної збірки   віршів про війну і мир.

«Ну, а зараз всім до бою час вставати, бо не легкий нині  для країни час. Всі ми підем рідну землю захищати, Україна-мати знову кличе нас».

– ерефія  сприймає існування України, як самостійної держави,  загрозою власній національній безпеці. Війна ж  почалася не тому, що хтось у кремлі переймається долею нашого російськомовного населення. Просто  у 2014 році росія зрозуміла, що втратила геополітичний вплив на Україну і накинулася, вважаючи нас  «легкою здобиччю». Це засвідчив і їхній план захоплення  за три дні, починаючи з 24 лютого. Цей  безпричинний напад  московитів на нашу землю , змусив світ заціпеніти від віроломства агресора. А нам додав сили гуртуватися і  тримати оборону на інформаційному, духовному, мистецькому, волонтерському фронтах. Ми гідно мусимо пережити цей  нелегкий період історії, який має поставити крапку в понад трьохсотлітній війні росії проти нашого народу,  – каже Іван Михайлович.

Наша історія

Нас із поетом  з’єднують десятиліття співпраці на журналістських дорогах, починаючи із радіопрограм у студії Тернопільського обласного радіо і закінчуючи участю в міжнародних фестивалях в країнах Європи. Ми згадуємо першу зустріч-знайомство з його збіркою «Подільський жайвір». Там я вперше побачила текст  пісні «Мамо моя , голубко сива», яка в 90-их роках,  побила всі рекорди у вітальних програмах на замовлення, а ми вважали, що вона народна. Тоді Іван Михайлович сказав, що  статус народної, це найвища оцінка його твору.

А потім був концерт присвячений її 35 річчю, а цьогоріч пісні вже 40, а вона живе, звучить і гріє серце. Поета від тієї першої збірки так і називають   подільським жайворонком, золотою  пташкою  українських просторів, яка   високо в небі оспівує красу рідної землі. Потім була збірка «Там, де Нічлави рідні береги», де поет  розповідав про свою незрадливу любов до тієї землі, яка дала крила. Народився Іван Михайлович 25 серпня 1957 року в, сусідньому з Яблуневим, селі Крогулець , на батьківщині Богдана Лепкого.  Він пише: “Там Крогулець є мій,  а  тут – мій Яблунів.

Я так люблю ці два села на світі!.

Одне весною, як казковий сад,

А друге – тоне в яблуневім цвіті.

Там я зростав і сили набирав,

Тут я дозрів і розуму навчився,

Там я уперше щиро покохав,

А тут уже назавжди залишився.”.

Із Майданівських часів, з початком війни за Донбас, Іван Михайлович  долучився до  волонтерської громадської організації «Десантно-козацький рій» під командуванням генерал-хорунжого Володимира Мосейка.Тоді це був невеликий колектив відважних людей, які ліпили вареники, пекли печиво, робили консервацію і відправляли своїм ходом на передову, допомагали адресно захисникам-односельцям. З концертами волонтерки колективу «Золоті журавки» під керівництвом Людмили Червінської їздили на передову , щоб підтримати воїнів  рідним словом і піснею.

– Тепер наша волонтерська сім’я розрослася до пів тисячі  учасників, які не тільки в найближчих селах та районах  докладаються до підготовки вантажів на фронт, а й надсилають фурами  потрібне воїнам  з Польщі, Іспанії та інших країн. Ми тут перевантажуємо  у свій транспорт і довозимо туди, де чекають, – розповідає поет. Волонтери  об’єднання  створили табір патріотичного  виховання української молоді  «Подільсько-Волинська  січ», де щоліта проходять вишкіл сотні  підлітків  зі всієї України. На закритті змін вже стало традицією виконувати  «Славень « Подільсько -Волинська Січ» на слова і музику Івана Кушніра.  А досвід роботи з волонтерами надихнув Івана Михайловича написати   рядки про роботу побратимів: «Ми волонтери, волонтери, волонтери

І не страшні нам кулі, гради, бетеери.

А якщо треба то до бою ми підемо

За Україну всі боротися будемо».

Вірш ввійшов у  збірку «Яблуневий Спас». Іван Михайлович до нього написав музику  і народилася пісня «Славень Волонтерів» з аранжуванням Юрія Майданика. Є вона і в соцмарежах у виконанні Івана Виспінського  із вражаючим  відеорядом режисера Андрія  Демківа  на матеріалах циклу “Гартовані” ГО “Тернопільська кінокомісія” за участі ГО “Десантно-козацький рій” на реальних подіях  під час російсько-української війни. Ця пісня почесне місце зайняла і  в  пісеннику «Мамо моя…», який  на черзі в роботі  видавництва. У ньому  скомплектовано з нотами майже 80  пісень на  слова і музику Івана Кушніра , які звучать в Україні та за її мажами. До речі, не без гордості сказав  поет, що дизайн обкладинок зробила  його внучка Даринка.

Війна і мир

– Тяжкі  воєнні часи продовжуються, але разом з цим триває і життя. У кожної людини є своя місія, хтось її вже усвідомив, хтось ще ні. Наше завдання – надихнути  людей йти проти течії цього світу, вірити і надіятися,   що все буде добре. Хочеться для кожного знайти обнадійливе  слово. Війна – це як хвороба. Ми знаємо, що хвороби є і будуть, як би людство не розвивалося, і як би не вдосконалювалася медицина. Проте, це не означає, що людство хоче співіснувати з хворобами, перестає з ними боротися. Триває невпинне протистояння. Щось аналогічно з війнами: вони, скоріше за все будуть на Землі тут і там,  бо вороги постійно  в жадобі своїх забаганок насильства, крадіжки ласих земель. Тому  треба боротися за мир чи хоч би мінімізувати вплив війни,  зробити так, «щоб небо плакало лише дощами, а не слізьми».

«Україно, віддай шану ти Героям, Усім тим, хто не вернувся із війни.                               Ну, а тим, хто повернувся з поля бою, Хай прикрасять їхні груди ордени.                       І нехай не буде більше вже війни»,- каже поет і ми об’єднуємося в цьому найпалкішому бажанні.

– Ваша книжка  про війну і мир? Що ви вкладаєте в ці  поняття?

– По правді кажучи, я швидше розумію що таке війна: це біль, сльози, відчай, ненависть, помста, смерть, порожнеча. А мир – це той стан дійсності, де немає місця для всього, що  вже сказав. Кожен із нас хоче реалізовувати свої права, брати участь у розбудові миру в своїй країні та своєму регіоні.  Мир не чекатиме. Хтось інший забере його, якщо ми чекатимемо. Не можна  розраховувати  і на те, що нам його піднесуть вже готовим. Бо тоді це буде не наш мир. Ми мусимо вже сьогодні думати і планувати, що кожен з нас може робити для його досягнення.

– Збірка «Яблуневий Спас» підсумувала 10 років вашої творчості у воєнний час,  про те, що пережили і про те, про що мріємо. Якою бачите післявоєнну  Україну?

– Нас чекає величезна відновлювальна робота. Українці заслуговують спокою і розбудованих нових міст, сильної економіки, достатку, щоб гідно жити в європейській сім’ї народів, які нам підставляють плече в цей складний час.

А той, хто приніс війну, повинен  забути про спокій в поколіннях  і каятися перед світом і перед Україною за  все заподіяне нам горе. Москалі   назавжди повинні відчувати себе винними  за розв’язання цієї війни, до того ж мусять  понести відповідальність і справедливе покарання  за кожен злочин.  Я переконаний, що  єдина реальна формула миру – мир на руїнах кремля. І в прямому, і в переносному значенні. А для цього нам  треба всім мобілізуватися на виживання, важливо  зміцнити єдність українського суспільства через мову, спільне бачення минулого й майбутнього, культуру, інформаційний простір. І, звісно, через  сильну армію, яка відповідає стандартам НАТО і буде  членом цього об’єднання.

Людмила ОСТРОВСЬКА