Ореста Дешева піднялася на найвищі гори світу у бабусиній вишиванці

Тернополянка Ореста Дешева  повернулася з подорожі в  Гімалаї, яку присвятила нагадуванню світу про Україну.

– Настав час, що я сказала, або зараз, або ніколи. «Подивитися в очі» Евересту хоч з відстані, було моєю давньою мрією, відколи я заприятелювала з гірським туризмом. Звичайно, я усвідомлювала, що  повернуся і буду продовжувати жити і працювати в Україні, підтримувати ЗСУ, допомагати потребуючим. А поки що я змогла на культовому маршруті  сходження до базового табору Евересту  пронести український прапор та бабусину вишиванку. Тут збираються одержимі  своїм захопленням люди зі всього світу  і я всім ще раз нагадала про Україну, що ми є, і ми будемо, бо ми незламні.

Коли я вийшла в аеропорту далекої та загадкової країни Непал, я відчула , що це ті місця, в яких  згідно з Реріхом і Блаватською десь і була розташована загадкова, міфічна  та містична країна Шамбала. За повір’ям, там народиться цар, який очолить армію для великої боротьби зі злом, бо саме там зберігаються таємні знання. А побачивши безмір льодових шпилів і неосяжність сивих від снігу вершин, я зрозуміла, що тут не одна така країна може зберігати свою таємницю, – ділиться спогадами Ореста.

Туристка  ходить в гори майже 20 років, але до цього походу чи не півроку  ретельно готувалася: спортзал, піша хода, біг, плавання і походи в Карпати, які вона знає, як свою домівку. Саме свого часу  подорожі в цей храм природи нас і поєднали. З Орестою я побувала на п’яти двотисячниках  із шести, що є в Карпатах. Моїм Еверестом залишилася вершина Попіван, там, де починаються Карпати і вітер співає між скалами і смереками. За вечірніми вогнищами ми мріяли про найвищі вершини, говорили про  неймовірну красу заходу і сходу сонця, споглядання якого  було обов’язковим  у наших маршрутах. Щоразу, коли туристка поверталася із світових мандрів,а побувала вона в багатьох гірських країнах Скандинавського, Піренейського,  Аппенінського півостровів,  на туристичних стежках Туреччини, Швейцарії,  розповідала про пригоди, родзинки подорожей. А  зараз ми з читачами будемо слухачами  про подорож до найвищої гори світу.

– Неможливо передати на відео, у світлинах чи навіть на словах, ті чудові краєвиди на глибокі ущелини з підвісними мостами, рододендронові гаї, сяючі на сонці вершини величезних гір і,  звичайно, панораму на купол землі, як називають Еверест. Тільки згадую, як  охоплює почуття величі, недосяжнеості та пишноти! І сказати, що Гімалаї мене вразили, це нічого не сказати, – сміється Ореста. – У Непалі, а я сходження робила саме в цій країні, Гімалаї називають «Самгарматха», що означає «Богиня Всесвіту». Таку назву має і  місцевий заповідник. Ти згадала наші Карпати, в які ми безмежно закохані і знаємо, що вони найкращі, бо вони наші. Але і в Гімалаї є чого закохатися.  Їх  називають  короною землі. Саме тут   розташовані  таємничі  30 вершин, що перевищують 7000 кілометрів над рівнем моря і 14 восьмитисячників, серед яких  і найвища  вершина земної кулі – Еверест 8849 м.,  до якої  крок за кроком, вершина за вершиною, я і сам хочу  прийти, – зізнається Ореста.

За її словами – це молоді гори, як і наші Карпати, які з’явилися 70 млн. років тому внаслідок  зіткнення Індійсько-Австралійської та Євразійської плит. Вчені бачать, що процес горотворення триває і вони «ростуть», охоплюючи  шість різних країн – Індію, Непал, Бутан, Тибет, Афганістан та Пакистан. Гори засніжені, блискучі. За кількістю снігу та льоду ця місцевість займає третє місце після Антарктиди та Арктики, і  є одним із найважче доступних регіонів у світі.

– Свого часу я робила сходження на Ельбрус і наша подорож починалася із кладовища туристів, які вже навіки лишилися в горах. Чи немає такого місця при підніманні до базового табору Евересту?

– Є величезні кладовища. Одне з них бачила на висоті 5 тисяч. Коли йдеш треком, чуєш, як падають льодовини, сповзають лавини, утворюються печери і безодні. Сумно, коли це відбувається на маршруті і забирає життя. Шукаю і сама відповіді на те, що змушує людей іти  в гори, ризикувати життям? Ці гори дуже небезпечні.Як, розповідали, щороку під час сходження на Еверест гинуть люди. А кожна з вершин має показник смертності і коливається він між 9 і 30 – відсотків. Врахуй, що сюди йдуть підготовлені люди, акліматизовані. Наприклад, повністю в Непалі знаходиться  гора Аннапурна(8091 м), це перший восьмитисячник, на який піднялася людина, і в той же час найнебезпечніша вершина з найменшою кількістю успішних сходжень на сьогодні. Показник смертності  тут  сягає майже 30 відсотків. На цій вершині побувало всього до трьох сот  людей. Основна небезпека полягає в сходженні лавин. Через екстремальні умови, такі як сильний вітер, холод і нестача кисню, тут навіть рослини не можуть рости.

– Я навіть уявити не можу, яким  складним було твоє сходження. Розкажи про маршрут. 

– Спочатку був дуже складний політ  на позашляховику, як тут називають цей літальний апарат. Аеропорт Лукла, що в Непалі – найнебезпечніший аеропорт світу.

Я скажу лише про його параметри: розташований на висоті  2860 м. над рівнем моря. Початок злітно-посадкової смуги  біля підніжжя хребта, висотою  4000 метрів, а кінець — на краю 700-метрового обриву. Злітно-посадкова смуга –  527 метрів  під кутом 12 градусів. Враження незабутні! Обслуговують цей маршрут дуже досвідчені пілоти. Базовий табір Евересту на висоті 5 тис. 364 метри. Потім – гора Кала-Патхар заввишки 5 тис. 645 метрів. Загалом це 12 днів  понад 170 кілометрів вгору. А звідти уже і рукою подати до Евересту. Якихось три тисячі з «хвостиком»  залишилося до мрії!- сміється Ореста. І ми знову згадуємо Карпати і  міряємо двома Говерлами підкорену нею вершину. І тоді висота стає осяжною в зорі. Це для мене. Ореста говорить, що це не порівнювані явища природи. Чому саме туристка запланувала на цей час сходження?

– Тому, що на Еверест, як і на інші вершини Гімалаїв, рекомендоване сходження весною. Я спланувала так, щоб побачити тих відчайдухів,- розповідає Ореста,- і сама  вийшла на  відомий у всьому світі культовий маршрут до найвищої вершини нашої планети.

– Яка в тебе була домінуюча висота  перед Гімалаями?

– Найвища точка Іспанії – вулкан  Тейде на острові Тенерифе, це  третій за висотою від дна океану вулкан у світі. Висота – 3 715 м.

– Хто супроводжував на маршруті?

– Цей легендарний маршрут  я пройшла  з  непальським  і українським  гідами. Трек до базового табору Евересту визнано одним з найкрасивіших і наймальовничіших на планеті. Це неймовірне видовище. Тільки з цього маршруту видно  найвищі гори Землі: Лхо-Цзе, Ама -Даблам, Пуморі. Коли зупинилася, підняла прапор України, не повірила, що Земля така гарна. Сходження на гору Кала-Патхар (висота 5644 метри) було у рамках трекінгу до базового табору Евересту. Ця гора в перекладі – Чорна скеля.  Сходження на неї  дуже популярне серед туристів-альпіністів у зв’язку з відносною не складним  маршрутом, а також через відмінний вид на Еверест, що відкривається з вершини. Крім найвищої гори світу, з Кала-Патхар відкривається чудовий вид на вершини Нупце, Чангзе. Цікава деталь, що на Кала-Патхарі працює вебкамера Джомолунгми — найвища вебкамера в світі. Ще ця вершина знаменита тим, що  з метою залучення світової уваги до проблеми зміни клімату на планеті на цій вершині  свого часу побував прем’єр-міністр Непалу,  який проводив там  нараду із  своїм Кабінетом міністрів. А ще мені це місце  запам’яталося найнижчою температурою за  час сходження. На самій вершині  гори Кала-Патхар було -10 градусів.

А от прекрасна  вершина Ама-Даблам, розташована  на території національного парку Сагарматха, стала  фоном для моїх світлин. Цього разу її не було в моїх планах, але я вже за неї «зачепилася».  Висота головного її піку сягає  6 812 м. Вона так велично виступала на нашому маршруті в усій своїй красі. На світлині у вишиванці і з прапором я  показую Еверест, до якого  з цієї відстані можна «досягнути рукою», на світлині. А красуня-гора Ама-Даблам  пізнавана, вражає характерною тільки їй формою і вважається однією з найкрасивіших вершин  не тільки в околицях Евересту, а  однією з найкрасивіших вершин світу. Її називають  перлиною Гімалаїв і вона є  одним  із символів Непалу. «Ама» означає матір чи бабуся, а «даблам» — спеціальна підвіска, в якій старі жінки- шерпи носять дорогоцінні речі. На горі є висячий льодовик, який нагадує цю підвіску , а гребені гори, що розходяться в сторони,  видаються як материнські руки, розведені для обіймів. Цю світлину на фоні гори я зробила у  День вишиванки. Це для мене значуще свято, бо я маю  сімейну реліквію від своєї бабці – вишиванку. Вона моя улюблена і цього річ це була її висока подорож. І ці розкинуті обійми-гори, якось містично поєдналися з відчуттями від подорожі. Ніби бабця мене благословила на взяття наступних вершин Гімалаїв,- ділиться  туристка.

Ми згадуємо як ми завжди і в Карпати беремо прапори і вишиванки, вони стають ніби нашими оберегами.

– І післясмак подорожі?

– Це, знову, безмір гір і льодовиків, дотик до вічності. Реально відчуваєш силу природи. Ти ніби залишаєшся  віч-на-віч зі стихією і бродиш серед величезних айсбергів. Здивували  своєю силою портери – низькоросле місцеве населення, вони несли, здається, вантажі, які і не піднімеш. До цього я читала про гірську хворобу, кисневе голодання, але тут я відчула його на собі. Важко було дихати на повні груди, рухалася, як лінивець, без зайвих кроків. Відволікала  траса з високим рівнем складності і сипуха – купа дрібного каміння, робиш по них крок вгору – а тебе зносить на 5 кроків вниз. Неприємним сюрпризом був холод. Чим вище, тим шпаркіший мороз. Там, де спали, не опалювалося. Але й були ночівлі в місцях «буржуйок». Відкриттям для мене стало, що палять тут не дровами, бо дерев у такому кліматі просто немає, а  гноєм від корів, бізонів. Колись наші пращури також робили такий «брекет» – палети. Була втома, але відчуття тріумфу все перебороло. А ще тут в долинах  так пишно цвітуть наші улюблені в Карпатах рододендрони, що дарують наснагу. Ореста  завжди була переконана, що гори стають нашими друзями з першого погляду, з першого подиху. Це те, чого хочеться ще і ще. І дивуватися тут нічого, вони  Земну кулю тримають у своїх ланцюгах, то що вже їм прикувати нас до себе тими ланцями так, щоб ми аж задихалися від щастя зустрічі з ними.

– Давай поговоримо про те,  що змушує людей знову і знову їхати до таких країв, мерзнути та задихатися від нестачі кисню? Але відкинемо такий популярний мотив поїздок, як краса гір, хоч в гори та їхню красу закохані безумовно всі наші мандрівники.

– Є якесь таке внутрішнє відчуття,  коли ти виходиш на гору, що ти переборов  власний страхи і віриш більше у свої сили. Це  виграна боротьба з самою собою. Я зустріла багатьох людей з втомою на обличчі.  Багатогодинні переходи на висотах нікому не даються легко. Проте всі ці люди (і я в тому числі) – тріумфували. Ми  вийшли переможцями з міні-битви з природою та собою. Коли ти націлений на взяття якоїсь вершини, проходження маршруту,  розраховуєш  сили та метри і крок за кроком рухаєшся вперед. Після досягнення вершини – законне почуття перемоги. Ти виявився сильнішим за природу та обставини.

– Багато значить, що ти наодинці з природою…

– Так, можна подумати про вічне і переосмислити теперішнє. І звичайно велика роль   самооцінки. Бо тільки ти знаєш, як тобі далася ця висота.

– Отож, якщо вам хтось  розповідатиме, як тяжко вони в Гімалаях виходили на стежки і йшли під проливним дощем і зносило їх вітром із вершини у білі тумани безодні, не поспішайте казати, що нічого було туди йти, бо все одно треба злазити з тієї гори і не поспішайте біля скроні показувати якісь знаки, потіштеся, що вам вдалося поговорити із самодостатньою, сильною, цілеспрямованою, витривалою  людиною. Може і ваша мрія окрилиться, хоч на віртуальну подорож до одного з  див світу. Зрештою, у кожного свій Еверест, як і своя Голгофа.

 Людмила ОСТРОВСЬКА