Як я знайшла бабину сукню через 11 років після її смерті

Мала тонку талію до самої смерті. Коли відвідувала її і питала, що іще привезти, відповідала: “Крем для обличчя “.

Як я була маленькою, вона вчила мене танцювати – вальс, польку, фокстрот. Казала, що це дуже важливо – вміти танцювати, бо як виросту, то легко буде з хлопцями спілкуватися. Бабця любила танці. У 80 років на одному весіллі ще витанцьовувала запальну польку. І щиро сміялася. У неї були блакитні, добрі очі. Світилася зсередини.

Відколи вона померла, я не навідувалася до її хати. Із серпня 2010 року. Хата дісталася у спадок родичам.

Аж цієї весни приїхали туди з дитиною – до села Косів. Вирішила показати дочці, де народилася її бабуся, а моя – мама… Одразу не змогли потрапити до хати. Не знайшли ключі. Я лише доторкнулася до клямки і на кілька хвилин оперлася на порепанані червоні двері. Зайшли у квітник, а там досі є іриси і жовті нарциси, які колись посадила бабця.

Коли навідалися до бабиної хати через три тижні, вдалося відчинити двері. У хаті той самий запах, що й 11 і 20 років тому… Ті ж ікони і вишиті рушники. На стіні ті ж портрети родичів і молодої бабці, та ж піч, яка колись добре нагрівала кімнату і з якої бабця виймала хліб, а на все подвір’я пахнув найсмачніший у світі борщ…

Мені захотілося зазирнути у шафи. А раптом там якась бабина річ збереглася? Шафа в одній кімнаті порожня, скриня теж. Коли відкрила другу шафу, дверцята звично заскрипіли, як і колись. А там – на вішалці висить темно-синя сукня. Одна-єдина. Сукню бабця одягала на особливі випадки. Носила роками. Її пошила якась місцева кравчиня. Якісна тканина, акуратні шви, міцні нитки.

Коли ми виходили з хати, дитина взяла собі мініатюрну іконку, а я ось цю сукню. Вдома випрала. Сіла за швейну машину і на кілька сантиметрів звузила сукню в талії. Вдягнула. Стало тепло-тепло. І затишно. Як у бабиній хаті навесні, коли цвіли нарциси…

Фото: Тетяна ТЕНДЕРИЦЬ