Тернополянка Надія Рудик вдома створила 900 ювелірних виробів (фото)

Уже п’ять років тернополянка Надія Рудик виготовляє прикраси зі срібла та позолоти.  Працює вдома. Її колекція налічує понад 900 виробів. Надія використовує спеціальні інструменти для ювелірних прикрас, а також срібло, родій, позолоту і перли. Через брак часу іноді працює уночі.

– Жінки, як і прикраси, – це емоції, – сміється. – А вночі, коли всі сплять, якраз приходять найглибші відтінки емоцій. Іноді у сні бачу нові вироби, прокидаюся і замальовую нашвидкоруч, щоб не забути.

Надія за фахом асистент стоматолога. До декретної відпустки працювала у стоматкабінеті.

– Це теж тонка робота, ювелірна, – говорить. – А також я отримала досвід спілкування з різними людьми. Потім займалася страхуванням і була ріелтором в агенції нерухомості. Вчасно зрозуміла, що це не моє.

Нині Надія Рудик має кілька сотень клієнтів в Україні і світі.

– Моїм першим клієнтом був молодий чоловік з Німеччини, – згадує. – Він вибрав прикрасу для своєї дівчини. Тепер є клієнти у Франції, Італії, Польщі, у Німеччині і США.

Замовляють мої роботи як підлітки, так і жінки середнього і старшого віку. Дівчатка-підлітки – специфічна аудиторія, бо їм все не так. Та коло них можна зростати, бо вони швидше відчувають новизну.

Часто замовлення роблять лікарі. У відгуках пишуть, що лікуються моїми прикрасами і набираються позитиву. Зберігаю усі відгуки клієнтів. Дорожу кожним словом.

Іноді до мене йдуть жінки, які взагалі раніше не носили прикрас. Спершу підходять до цього обережно, а потім, буває, замовляють найбільші перлини. Готові розширити рамки своєї свідомості і щось змінити у житті. Здається, Коко Шанель якось сказала: «Ті, хто не має смаку, носить лише золоті прикраси». Це так є. Тому що непросто доліпити усе в ансамбль одягу, стилю, щоби була гармонія і доповнення. Стараюся творити універсальні речі. Нині мода дуже багатогранна і я намагаюся йти в ногу з часом. Стежу за всесвітньовідомими майстрами і їхніми колекціями. Вони мене надихають. Але я не копіюю їх, хоч стиль можна запозичити.

Мені подобається, як дівчата вдягали намиста на джинсову сорочку. Дуже стильно. Які круті молоді люди.

Надія каже, ювелір – це той, хто робить делікатні, гарні речі. Книжка Регіни Бретт «Бог дає таланти всім» перевернула її свідомість під час декретної відпустки. Майстриня згадала, що вона з дитинства була творчою. Цікавилась тим, як виготовляють сережки. Тоді зважилася і на свої.

– Я докупила фурнітуру і переробила старі сережки на свій смак, – розповідає, – Результат мені сподобався. Тоді придбала срібло, родієві кільця та ланцюжки. І все закрутилося. Дуже люблю працювати з перлинами. Бо вони недосконалі, природні. Жінкам, які мають алергію, виготовляю прикраси з медичного золота, хірургічного сплаву.

Надія Рудик говорить, що найбільша цінність авторських прикрас в тому, що виріб є лише в одному варіанті.

– Це тому, що створила прикрасу власноруч, – продовжує. –  І навіть такої ж перлини немає ніде, тому що її створила природа. У цьому й унікальність цих речей. До слова, я пильную за ювелірними прикрасами і бачу, що в магазинах подекуди на дорогих виробах написано: «Імітація перлів».

Працюю над багатофункціональними речами, які можна одягати по-різному. Також роблю тест-драйв своїх прикрас: поки не переламаю і не поношу їх, доти не поререкомендую людям.

Буває, клієнти просять осучаснити їхні прикраси. Тепер модні тенденції поєднання перлів і ланцюжків. Поєднують брутальність із ніжністю.

Мої ціни доступні. Вартість прикрас від 350 гривень. Якщо у виробі є срібло і велика перлина, то 900 гривень. Зазвичай люди замовляють ланцюжок з перлинами і сережки  за 500-700 гривень. Часто беруть комусь в подарунок.

Надія постійно бере участь у різних проектах.

– Мені запам’яталася співпраця із психотерапевтом Марією Хомів у її проекті  «Територія тіла». – каже. – Я багато навчилася у майстерні «Палітра тепла». Починала  там. Мені було цікаво зростати з іншими майстрами, дивитися на їх стиль. У мене абсолютно інший стиль. Багато хто робить прикраси зі шкіри, в народному стилі, з натурального каміння. Нікого не вбачаю конкурентом. Кожному – своє. Це досвід. Також ніколи нікого не копіюю. Це мої авторські роботи. Часом клієнти мені надсилають фото якихось виробів, щоби я зробила копію. Але я їх переконую в іншому. Адже це буде порушенням авторських прав.

Мрію відкрити у центрі міста власну майстерню. Вже навіть уявляю, якою вона буде. Просто зараз економічно не на часі. Маю досвід роботи в магазинах. Переконалася, що вітрини дуже працюють. Клієнти приходять, цікавляться, потім телефонують. Наразі мої роботи замовляють через Інстаграм.

Одну прикрасу Надія може творити кілька годин.

– Буває, і швидше – до пів години, – додає. – Я холерик, швидка людина. Але над творенням прикрас можу всидіти. Дуже щаслива, що знайшла себе в цьому. Геніально хтось сказав: «Знайдіть роботу до душі і ви ніколи не будете працювати». Це правда. Потрібно знайти те, в чому розчиняєшся.

Я уже навчилася розраховувати на власні сили. Всупереч усьому. Доводилося пробиватися крізь радянський менталітет і стереотипи. Іноді мені казали: «Це нічого не дасть, нічого не допоможе і з того нічого не вийде». Але я бунтарка. Завжди хотіла самостійності, ще з юності.

Коли знайшла себе у виготовленні прикрас, стала впевненішою. Хоч був період, коли почувалася сліпим кошеням. Ніхто тобі не скаже правди, ніхто не навчить фінансової грамотності. Це нікому невигідно. У мене відкрилися очі, коли почала читати книжки MBA. Пройшла курси із SMM (маркетинг у соціальних мережах) щодо налаштувань в Інстаграмі. Вони неактуальні, бо через місяць налаштування соцмережі змінюються і тебе вже ніхто не бачить. Потім мала аудиторію у всьому світі. Я отримувала приватні повідомлення англійською, що мої вироби подобаються. Ловила інформацію, коли хтось щось підказував.

Для душі Надія Рудик грає на піаніно. Свого часу вона закінчила музичну школу.

– Маю свій інструмент  в батьківському домі, – розповідає. – Іноді граю. Цю справу продовжує мій молодший син. Коли він зіграв свій перший концерт, мені було дуже щемливо, бо виступав на тому ж місці, де я виступала 25 років тому.

Музика – мій антидепресант. А також вона розвиває мозок. Мені здається, що музика складніша може, ніж математика. Ти бачиш ноти і маєш відтворити їх двома руками одночасно. Так задіюються і ліва, і права півкуля головного мозку і напрацьовуються нові нейронні зв’язки. Це також і самодисципліна. Музика дуже багато дає для розвитку дитини. Це прирівнюється до вивчення ще однієї іноземної мови.

Мені було 7 років, коли я сама записалася в музичну школу. Зайшла туди і кажу: «Я хочу тут грати». Мене спитали, як мене звати, де працюють мої батьки і запропонували заспівати. Потім сказали: «Ми зателефонуємо твоєму татові». За прізвищем знайшли номер телефону і зателефонували татові на роботу. Він був вражений. Купив мені піаніно й привіз його у гуртожиток, де ми на той час жили. Я тоді відчула таку велику підтримку, за що вдячна донині.

Наталія ЛАЗУКА

Фото: Таня ЛЕМАН