Відомій пісні «Мамо моя, голубко сива», яку написав тернополянин, виповнилося 35 років

Мама. Матуся. Материнство. Все найрідніше, наймиліше, найдорожче ввібрали в себе ці сонячні слова. Вони стають окрасою віршів, пісень. І ці твори проживають своє життя в поколіннях, бо йдеться в них про живуще і цілюще, вічне і незрадливе – материнську любов і ласку. До пісень, від яких мурашки по шкірі, належить твір Івана Кушніра «Мамо моя, голубко сива». Пісня – глибока, прониклива та зворушлива, ніжна, лагідна і душевна – до сліз. Цьогоріч їй виповнюється 35 років.

Головний посил поета – подяка за те, що мама дітям віддає частину свого життя, оберігає своїми порадами, зігріває словом благословення. А ще – боязнь втратити дорогу людину, при житті не встигнути їй сказати про свою любов:«Мамо моя, рідна ти ненько, дай поклонюся сьогодні тобі я низенько».

– Мене у широкий світ пісні вивела ласкава мелодія материнської колискової. Ми не в розкошах жили, але тепло єдналися душами. Від моєї мами і починається моя поезія. А цю пісню я написав , щоб віддячити мамі за її недоспані ночі, за те, що вчила любити, працювати, шанувати.Тішуся, що я сам замовляв пісню «Мамо моя» на радіо і телебаченні і мама слухала зі сльозами на очах. Ця пісня про всіх матерів, які страждали, багато працювали, щоб дітям жилося легше.

Саме в такий один із приходів Івана Михайловича на радіо ми і відкрили його авторство твору, який багато років був на піку популярності у програмах «Вітаємо піснею». У цих передачах пісня могла звучати і два рази , бо саме її хотіли подарувати своїм дорогим матерям замовники. Пісня наскільки вдало лягла на вальсову мелодію, що всі думали, що вона народна. Іван Кушнір працював тоді лікарем в Яблунівській амбулаторії колишнього Гусятинського району,а в літературних колах Тернополя його вже знали як поета. Іван Михайлович тоді сказав, що те, що пісню називають народною,- найвища оцінка, бо її дали слухачі і глядачі. Головне, що вона звучить як народна дума про маму, розповідь- застереження, яке можна передати з покоління в покоління і авторство вже не важливе.

– Тато, слухаючи з радіоетеру пісню, казав мені, що дуже гарна, але і про батька можна було б написати,- розповідає поет-пісняр.-І я написав пісню «Батькові», де йдеться про силу, підтримку, про крила для польоту, які дає тато. А потім ще з»явилася на світ пісня «Подякуймо за все своїм батькам». Поки наші батьки живі, ми можемо бути впевнені, що нас люблять. Коли їх не стане, то ми можемо бути впевнені, що у нас з’явився новий Ангел Хранитель, який вже точно нас в образу не дасть. Відрадно, що пісні отримують нове дихання в молодому поколінні. Цифрова техніка дає можливість поширювати записи.Тепер пісню, якій 35 років, виконують і юний студент музичного коледжу Микола Калинич, і заслужений артист України Павло Доскоч, заслужені артисти естрадного мистецтва України Юрій Футуйма, Ігор Данилейко, артистки Ярослава Декалюк, Маріанна Роз, Леся Муравйова, Світлана Бущак, Андрій Цар та багато інших. Для мене, як автора пісні, це велика винагорода в житті.

Тернополянин Іван Кушнір, який народився у селі Крогульці, на батьківщині Б.Лепкого, має кілька поетичних збірок. Його пісні звучать на концертах і в етерах, як у авторському виконанні, так і в дуеті зі співачкою Ярославою Декалюк. Він активний пропагандист української пісні і українського слова. Тепер Іван Михайлович займається громадською діяльністю, впродовж шести років прославляє своє село пісенними фестивалями, які розпочинаються з травня « А в Яблуневі яблуні цвітуть», потім влітку «Яблуневий Спас» і осінній -« Золота осінь в Яблунові», ще є тут спільний фестиваль митців «З колядою в Яблунів». Ціі велелюдні дійства мають міжнародний статус, бо друзів у Івана Михайловича багато і за кордоном. Тому артисти з Словакії, Чехії, Словенії, Італії, Англії, Греції, Іспанії , Франції, Бразилії, Китаю та інших країн, де і йому доводилося виступати перед українськими громадами, часті гості пісенних свят. Пандемія завадила Яблунову одержати статус найфестивальнішого села України, але Іван Михайлович спокійний, бо, каже, що не для нагород і відзнак працює. Але його ентузіазм оцінили на регіональному рівні. Він – переможець конкурсу «Людина року», лауреат літературної премії імені братів Лепких.

Пісням про маму, як і матерям, по праву немає віку: молоді, в літах чи зовсім старенькі — вони найближчі, найрідніші, найкращі. На маминому слові, на маминих піснях тримається рід і народ.

Людмила Островська