Домашня кішка разом з кошенятами вигодувала дитинчат хижака (фото, відео)

Покинутих новонароджених хижаків вигодувала кішка. Тепер малюки живуть разом з кошенятами в Ольги Робак із села Староміщина Підволочиського району. Пані Ольга вважає, що мати покинула тварин через чужий запах. У цьому вона відчуває свою відповідальність. Дитинчат хижака знайшла її мама у покинутій стодолі.

– Одразу спитала сусідів, що це за звірятка, – розповідає. – Хтось казав, що це куна, тхір або ласиця. Радили позбутися їх. Нам сказали: «Краще втопити, щоб потім не наробили пакості». Я не знаю, що це за тваринки. Думаю, що то куниці, – розповідає  сайту Про Те Ольга Робак.

На звіряток натрапили випадково.

– Через дорогу від нас є покинуте обійстя, де ми прибирали 17-го червня, – продовжує пані Ольга. – Моя мама сказала, що в стодолі за дверима щось ворушиться. Ніби якісь кошенятка. Одне випало, вона його підняла і поставила до інших.  Після обіду я присвітила ліхтарем і зрозуміла, що це не кошенятка, бо в них інакші мордочки. Ми ще почекали до пізнього вечора, щоб мама їх забрала. Цього так і не сталося. Наймовірніше самка залишила звірят через те, що моя мама підняла те, яке випало з гнізда. Можливо, тварина відчула сторонній запах і відмовилася від них. Адже в гнізді було більше тваринок, а залишилося тільки двоє.

Забрати звірят додому – це був єдиний вихід із ситуації, вважає Ольга Робак.

– Наша кішка саме народила і ми їй підкинули ще цих двох. Вона їх прийняла.  Звірята були ще сліпенькими і сіренькими, майже такі, як кошенята.

Згодом Ольга Робак вже підгодовувала тваринок коров’ячим молоком.

– Два тижні кішка їх годувала, – розповідає. – Якщо в перші дні звірятка наїдалися і спали з котенятами, то потім пищали і активно рухалися. Ми зрозуміли, що вони були голодні. То ми  догодовували їх свіжим коров’ячим молоком

Тваринки живуть разом з господарями у хаті. Сплять з кошенятами у ящику від бананів.

– Коробка має дірки, через які звірята пролізають, – сміється пані Ольга. – Акуратні. Разом з кошенятами йдуть на пісок. Дуже самостійні. Їдять усе, що їм даємо – сир, молоко, м’ясо, кашу. От сьогодні і макарони їли. Вони дуже багато їдять. Більше, аніж кошенята. А як наїдаються, тоді бігають по коридору. Гарно граються з кошенятами, але якщо голодні, то кусаються. Тоді на руки їх не візьмеш. У нас зараз триває ремонт. Тому виносимо їх на вулицю, але в клітці, щоб не втекли.

Ольга Робак планує доглядати за тваринами і тоді, коли виростуть.

– Вже маємо клітку, з часом візьмемо більшу, – каже. –  Наразі вони в хаті. То нічого, що вони хижаки. Прогодуємо. Удома всі тримають і котів, і собак. Хіба вони не хочуть м’яса? Маємо собаку породи хаскі. Годуємо його курячими хребтами. Вибираємо з них м’ясо і даємо звіряткам. Вони їдять все, що дамо і ще й запивають молоком.

Ну не ми могли їх просто покинути. Наша сім’я любить тварин. Маємо дві дорослі кицьки, шестеро кошенят і ще двоє цих звірят. Також тримаємо двох папуг. На вулиці є дві собаки і птиця, а ще є корови і телятко. Торік ми мали 14 кошенят. Багатьох нам підкинули. Ми усіх їх роздали в добрі руки.

До цих звірят ми звикли. Діти доглядають за ними, особливо дочка.

Колір їхньої шубки постійно змінюється. Спершу вони були сірого кольору, потім набули коричневого відтінку з чорним, а тепер – переважає сіруватий відтінок. Дуже цікаві тваринки: тіло і мордочка видовжена. Коли біжать по коридору, то горбляться. А як граються із кошенятами, то аж підстрибують. Мають прекрасний нюх.  Звичайно, що це хижак, бо воно кусається. Щоправда, не сильно.

Ольга Робак каже, що звірята дуже грайливі.

– У мене двоє дітей, – додає. – Якось вони винесли на подвір’я  м’яку іграшку – зелену ящірку. То те звірятко як взяло ту іграшку, то так пищало, десь заховало навіть. Вони граються всім, що бачать, у тому числі целофановими торбинками.

Випускати на природу звіряток пані Ольга не хоче.

– Щоб не наробили людям біди, – пояснює. – Боюся, що вони можуть душити курей. Наразі годуємо їх. Можливо віддамо в якийсь зоокуток чи зоопарк, якщо не зможемо впоратися. Думаю, якщо їх відпустити, то вони вижили б природі, а можливо і ні. Ми ж їх приручили і не можемо їх випустити на вірну смерть.

Односельці, які спершу радили потопити звіряток, тепер цікавляться ними.

– Люди питають, як наші звірятка, – говорить Ольга Григорівна. – Приходять подивитися, але на руки не наважуються взяти. От кроленятко чи, можливо, хом’ячка взяли би в руки. А цих звірят – ні.

Наталія ЛАЗУКА