«Коли бачу жінку, легко уявляю її оголеною», – розповів художник з Тернопільщини

–  Художник, коли малює, то бачить людину через одежу, що б там не було вдягнуте. Ніби наскрізь бачить, із середини аж. Художники ж вчать анатомію людини. Спочатку малюється оголена натура, а потім вже в одежі. Бо мусиш малювати кістки, м’язи. Ти мусиш знати те знати. – розповідає художник Степан Ядловський із села Яблунів Гусятинського району. Чоловік  удома в літній кухні обладнав майстерню. Малює ночами. Каже, коли бачить жінку вдягнутою, то може уявити собі її оголеною.

– То навіть не уява, це професійність, – сміється. –  Взагалі художник має більше бачити. Я собі так думаю. Але кілька разів доводилося малювати жінок, які були повністю оголеними. От в Києві, наприклад, є пляж для нудистів. Коли жив і працював в столиці, я ходив туди і малював.

Чи може бути інстинкт до тієї жінки, яку малюєш оголеною? Залежить від настрою – для чого тобі тая жінка? А буває, що мусиш намалювати картину так, щоб клієнт її забрав. Який там потяг? Там треба просто роботу зробити.  Але всякі ситуації були в мене.

Степан тонко відчуває жінок. Каже, що переважно жінка сама вибирає собі чоловіка.

– Бо якщо вона тобі подобається, ти хоч не знати як старайся, витискай із себе все, але якщо вона не хоче – ти їй хоч кіл на голові теши, вона тобі в кінець кінцем викине коники. Рано чи пізно. Пригадую, якось мій знайомий йде і плаче, напився. Кажу: «Що ся стало?». А він: «Я їй перстені, я їй те, я їй се, а вона…». Я кажу: «Ти себе видів в дзеркалі?». Ми якраз йшли коло вітрини. Говорю: «Глянь на себе. Видиш? І її вигляд пам’ятаєш? Уяви собі її коло тебе». А він: «І що ти тим хочеш сказати?». Відповідаю: «Я тобі то давно казав, бігаєш ти за нею даремно. Вона хвостом крутила, а ти бігав».

Але, буває, і жінки намагаються всіляко догодити чоловікам. Дуже багато було таких жінок, яких я не хотів.

Степан Ядловський каже, що відрізняється від інших людей.

– Легко бути не таким, як усі, – продовжує. – Ти просто вільний, не зациклюєшся на якихось речах, не думаєш, що там люди скажуть. Моя мама постійно: «Ай, що люди скажуть?». А я: «Та най собі кажуть. А що, їм писки позакривати? Я не годен їм того заборонити». Але більшість людей нормальні.  Мій тато так само досить прославився на село. Він запрягав биків до воза. Всі пам’ятають його. Потім купив собі коні. Тато був дуже хорошим спеціалістом. Не так мене,  як тата всі знають.

Я не живу заради слави. Думаю, що дуже велике щастя – робити роботу, яку ти любиш. І якщо ще за неї гроші дають, більшого щастя не треба. А якщо ти ходиш на роботу, яку ненавидиш, то сам себе з’їдаєш. Я давно мріяв так жити, як живу зараз. В спокої. Мене ніхто не чіпає. Хочу – малюю. Хочу – не малюю. Куди захотів, туди пішов.