«Для вас це задорого», – Ольга Вінницька про «ввічливість» тернопільських продавців

Чули колись такі слова у свою адресу, коли запитували про наявність речі в магазині чи про її вартість?

Нещодавно шукала клієнтці вечірню сукню. Забігла в джинсах в магазин одягу, щоб вибрати декілька варіантів і помітила, як на мене дивилася консультантка. Зверхньо, без зацікавленості та бажання.

Колись, ще років 5-6 тому, мені б було неприємно і незручно. А зараз мені байдуже, що про мене думає продавець. Зараз я свідомо обираю зручний і вільний одяг, коли мені потрібно обійти багато магазинів. Мені не потрібно одягати святкову сукню і підбори, щоб тернопільські продавці сприйняли мене за платоспроможну. Бо я собі знаю свою ціну, незалежно від вартості мого одягу.

Але! Мені не раз мої клієнти говорили, що не ризикнуть зайти в гарні магазини із стильними вітринами, бо бояться оцінки продавців-консультантів, які відразу сканують і незрозуміло за якими мірками визначають для себе – з ким потрібно вести себе привітно, а кого можна ігнорувати. І це біда, люди.

Пам’ятаю одну історію, коли мама моєї подруги, 55-річна власниця двох бізнесів, забігла до парфумерного магазину вибрати подрузі подарунок. В джинсах, пуховій куртці та кросівках.

Дівчата не спішили їй відповідати на запитання і неохоче показували новинки. Вишенькою на торті було те, що для неї цей магазин задорогий.

Дуже поважаю маму подруги. Вона перед ними зателефонувала до власниці і сказала, що з такими продавцями вона скоро збанкрутує. Витягнула свій гаманець, де була валюта та гривні, щоб показати свою платоспроможність і заховала назад зі словами, що їй не хочеться, аби саме вони отримали комісійні від продажі і що не мають права так ставитися до людини, якого б статусу вона не була, навіть якщо це дійсно людина з маленькою зарплатою, бо може вона довго відкладала на бажаний парфум.

Я сама працювала декілька місяців в магазині одягу. І я пам’ятаю, як одного разу до мене прийшла бабуся. Так, 75-річна бабуся в достатньо дорогий магазин чоловічого одягу. І я не проігнорувала її, я почала спілкуватися і показала їй пів магазину сорочок розміру xxxl, бо не оцінювала розмір її гаманця, а хотіла показати варіанти подарунку для її сина.

І хоч спочатку їй ціна здавалася дорогою, вона купила не лише одну сорочку, а й штани і три пари шкарпеток. Бо ніхто крім мене не приділив їй часу та уваги, бо зразу відкинули як потенційного покупця.

Іноді мені смішно бачити жінок в норкових шубах, які ходять по ринку з двома кілогамами картоплі чи нафарбованих до ідеальності жінок на підборах 15 см, які прийшли на шопінг.
Бо думала, що часи, коли продавці поважають покупців лише за обгорткою, давно пройшов.

Тому, хочу сказати всім, хто боїться зайти в магазин за омріяним одягом –

наплюйте на думку інших, зайдіть і приміряйте найдорожчу річ і якщо маєте бажання – купіть щось. Якщо не впевнені чи хочете цю річ – не купуйте. Міряти – не означає купувати!

І хочу сказати тим, хто продає одяг.
Розслабтеся, ви не власники дорогих бутиків, ви лише продавець, людина, в якої обов’язок – привітно та професійно допомогти людині вибрати одяг, а не принижувати. Зрештою, від того як ви вмієте спілкуватися, залежить ваш заробіток. І якщо вже чесно говорити, то саме власники іноді єдині, хто вміють з повагою спілкуватися з клієнтами, бо чітко розуміють, що клієнтоорієнтованість, увага і професіоналізм і є складова успішного бізнесу.

Признавайтеся, в кого таке було?

Ольга ВІННИЦЬКА, стиліст, шопер