До села Тернопільщини приїхали китайці, щоб заспівати українською мовою

У Яблуневі  Копичинської ОТГ, що в Гусятинському районі, цими вихідними було подвійне свято. При повному аншлазі в Будинку культури відбувся  Другий Міжнародний фестиваль української пісні «У Яблуневі яблуні цвітуть». А з цим пісенним дійством відзначили селяни і День матері: оригінально, урочисто, помпезно і до сліз зворушливо.  Мистецьке дійство в рідному селі  організував поет-пісняр Іван Кушнір. До нього приєдналися зі своїми командами  заслужений діяч естрадного мистецтва України поет-пісняр із Прикарпаття Нестор Мартинець, Буковинка,  заслужена артистка України Ірина Стиць, артисти зі Львова, Києва, Тернополя, Чорткова, Борщова.

Іван Кушнір  сказав, що цієї пори село неймовірно красиве,  яблуні ніби вистрілюють в голубу височінь, а над дорогами з дворів  просто схиляються разки яблуневоквітного намиста, то як же ще назвати  зустріч однодумців, які несуть людям українську пісню? Так і назвали цей фестиваль. А влітку тут буде ще один – «Яблуневий Спас». Восени – є «Золотий Яблунів». Іван Михайлович невтомний пропагандист українського слова  і пісні. Разом з колегами  Нестором Мартинцем і Володимиром Канюкою із Житомирщини заснували  Всеукраїнський  творчий  марафон «Мистецтво єднає Україну». А це сотні концертів у найвіддаленіших селах і районах, куди державні програми не доходять. Там вони відкривають місцеві таланти, яким за щастя виступати з іменитими заїжджими артистами.  Участь у  місцевих фестивалях,  підбирає друзів, однодумців, формує таке фестивальне братство, яке простим людям дарує неймовірні емоції. Дуже яскрава і розмаїта палітра  Яблунівського мистецького дійства.

Тернопільська співачка Ярослава Деклюк із Іваном Кушніром  заспівали пісню, яка в ці дні відзначила 33 роки, «Мамо моя, голубко сива». Довший час, замовляючи її для вітань на обласному радіо, люди вважали її народною, аж поки мене не звела доля з паном Кушніром, і ми не відкрили історію її написання. Вона прозвучала наскільки зворушливо, що зал встав. Стоячи слухали і пісню  «Подяка солдату», що зараз на війні. Ярослава Декалюк  у передмові сказала, що ми можемо святкувати Великдень, проводити концерти, спокійно вести  до школи дітей, бо солдат там, на передовій, на посту, щоб ворог не забрав ні рідний край, ні рідну хату.

Учасниця фестивалю самодіяльна співачка із Києва, солістка відомого столичного ансамблю  «Калинові наспіви» Надія Селіна  приїхала, щоб заспівати пісню Івана Кушніра «Рідна  Україна». Україна для неї – душа, рай, у якому вона народилася.

– А ще це буде посвята неньці-Україні в день триєдиного свята матерів. Найголовнішій людині, яка дала всім нам життя, присвячена і друга моя пісня «Дорога до матері».У Яблунові впрерше. Дуже красиво, насправді яблуні цвітуть – біло, неторкано,  перлисто. Йдеш селом, а ніби весна крила струшує, – зачудовано каже співачка.

А зі сцени лунає заголовний  вірш  фестивалю Івана Кушніра: «А в Яблуневі яблуні цвітуть, такі духмяні, білосніжно-білі. А в Яблуневі яблуні цвітуть, красиві, як наречена в день весілля…»

Пісні киян заслужених діячів естрадного мистецтва  Ігоря Кругляка і Дениса Кучержука прозвучали чисто і натхненно, вплітаючи  в мелодії яблуневий цвіт, як символ дитинства, світлої та безкінечної любові батьків. Про весну почуттів, що летить над світом, співала Чортківчанка Надія Тильна. З прославою родині виступив чудовий співак із Горошової Борщівського району  Ігор Данилейко. Зворушливо  звучала в устах заслуженої артистки України Ірини Стиць «Мамина молитва».

Окремо треба змовити слово про особливих гостей із Китаю. Янь Менькунь українською мовою заспівав пісню про рушник. Як бережно він тримав у руках  вишитий хрестиком рушник! Зал  стоячи вітав оваціями співака. А його земляк Цзянь Тянью  виконав бездоганною українською народну пісню про невдале сватання, коли повернулися не з рушниками, а з гарбузами. Акомпонувала студентам Чернівецького університету музичного факультету Олександра Кирсюк. Забігаючи наперед скажу, що хлопці вчать українську лише чотири місяці. За словами їхньої викладачки, вони дуже  настирливі,  але українська складна для іноземців. А головне, що вони знають, про що співають, відчувають душу творця народного українського мелосу.

Ще раз зал вставав, коли гість із Бразилії, студент Тернопільського педагогічного університету ім. В.Гнатюка Рожеріо Мелло продекламував  уривок із поеми «Кавказ» і «Заповіт»  Тараса Шевченка. Ці твори він присвятив  усім жертвам війни на Донбасі, тисячам солдатів, які загинули з дня початку цієї війни, а  також жертвам Голодомору та людям, яким вдалося вижити.

Рожеріо не тільки добре вчився, а й популяризував Україну в Бразилії.
Йому 40 років, він уже має медичну освіту. Тернопіль для нього  –  друге українське місто. Спочатку він жив у Запоріжжі, куди приїхав до дівчини.

Надалі Рожеріо планує викладати англійську, іспанську та  рідкісну мову в Україні – португальську. Впродовж тригодинного концерту цей молодий чоловік переспівав з виступаючими всі пісні. А потім зі всіма бажаючими фотографувався, обдаровуючи позитивом.

І ще  одного іноземного артиста зал вітав бурхливими оваціями, стоячи. Француз Поль Манондіз співав із залом  «Черемшину».

Цей французький співак, який живе і творить в Україні, за чотири  роки вважає себе більше українцем, ніж французом. Сам артист у розмові  дивується, що йому так близько до серця припала українська мова, народна мелодика.

– Може в мене хтось із далекого покоління був українцем, – стенає плечима Поль.- У мене голос краще звучить, коли співаю українською. Це якось цілком природно для мене, не можу навіть пояснити. Йому здається, що кожна наша пісня має свою історію. Він  намагається доторкнутися до цієї історії, тому що відчуває Україну всередині себе. Так він став першим французом, який записав альбом пісень українською мовою.

– Я також маю велике почуття до вашої країни, – зізнався співак. – Навіть не уявляю свого життя десь поза нею. Я чекаю на український паспорт. Люблю кожен сантиметр цієї землі. З концертами  артист побував  у багатьох містах від Харкова до Львова.

– Маю багато друзів на фронті, – говорить співак. – А наша родина допомагає волонтерам. Воїнам дуже потрібна наша підтримка, вони повинні відчувати нашу вдячність за їх працю на фронті, – переконаний французький співак.

Артист розмовляє гарною українською. Хоче  виступити перед простими людьми в селах і районних центрах, хоче бачити нашу глибинку і прислужитися своїм мистецтвом людям, які працюють на землі. Найближчим часом Поль виступить у  Чортківському, Теребовлянському,  Бучацькому  районах.

З чим у нього асоціюється яблуневий цвіт? Молодий співак аж світиться  і щиро мовить:

– З  розквітлою весною і жіночою красою, ніжністю, привабливістю, – задумується і додає, – з материнською любов’ю та відданістю.

Ось такий у Яблунові  яблуневий цвіт. Закриваючи фестиваль, Іван Кушнір сказав, що наступна зустріч в колі друзів української пісні відбудеться, коли вже понесуть святити стиглі яблука. «Яблуневий Спас, чекає нас». Дуже важливо, що саме у селі  пульсують такі  потужні фестивалі української пісні. Крім піднесення селянського духу в нелегких умовах реформ, пісенне дійство  засвідчує,  що не тільки зброя, а й слово, пісня  воюють – допомагають  вистояти, як на фронті, такт і в тилу.

Людмила ОСТРОВСЬКА