У Тернополі показали книжку найвідомішого українця, видану майже 160 років тому

За свої 47 років він осягнув безмежну  велич, широту і  об’ємність світу. Його зірка так яскраво засіяла, що Всесвіт відчув  потребу нагородити його безсмертям. Тарас Григорович Шевченко  чітко відчував час, свій і наш, той, що настав  через віки від його народження. І пророк не помилився.  Щоразу перечитуючи  його «Кобзар» ,  відчуваєш, як свіжо і боляче відгукується його слово в серці. Через скільки ж десятиліть ми скажемо, що  заповіт  поета виконали і думи його  спочивають, не актуальні, застарілі?

Зворушливо, просто, без зайвої помпезності Тернопільщина  включилася у відзначення Шевченківських днів пам’яті. На урочистості  біля пам’ятника Кобзарю  зібралося  багато містян, гостей,  представників влади, військовослужбовців, священнослужителів, студентів, учнів. Благословили захід  архієрей Православної церкви України,   архієпископ Тернопільський і Бучацький Тихон   і  єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Теодор.

Священики наголосили на тому, що славетний  син України, який став героєм та символом всього народу, завжди закликав любити Батьківщину, бути щирими, молитися за  її долю. Саме він розтривожив віршами українську душу, кинув нам суремний клич до волі. Захисники східних кордонів читають «Кобзар», бо його вірші  звучать, як молитва. Сьогодні, як і колись, творчість поета  об`єднує українців, які віддають власне життя захищаючи українську державу.

Але чи чуємо ми Тараса Григоровича? Чи готові йти тим духовним шляхом терпіння, жертовності, яким він пройшов? Звучали  ці риторичні запитання  перед пам’ятником  Кобзарю. На велелюдді  урочистого вшанування ювілею великого українця  державні  нагороди вручили  представникам громадськості за значний особистий внесок у державне будівництво та консолідацію українського суспільства. Про значимість творчості  генія  у сьогоденні України  говорив  директор Чортківського медичного коледжу Любомир Білик: «Найактуальнішим для нас є сьогодні його  заклик  до єдності, до єднання  навколо сильного, мудрого, відважного, чиє ім’я у світі асоціюється з Україною, навколо  Шевченкового  таланту».

Бажаючі змовити слово про  великого українця найчастіше цитували   рядки: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає», «Любіть Україну, любіть» “Єдиномисліє подай і братолюбіє пошли”,  як просив Господа поет для українців.  Його пророчі слова завжди з нами: і в свята, і в будні. Про це говорили люди, які зібралися вшанувати його пам’ять і покласти квіти до підніжжя пам’ятника, як данину своєї любові.

Життя пророка в одну миттєвість пронеслося перед очима у композиції з біографічних віршів. Чотири Шевченки, роль яких виконали юні аматори театральних студій області Іван Сушко, Роман Савчук, Михайло Мамус та Андрій Тимочко, від манісінького до того, що в науку до п’яного дячка пішов, до тринадцятирічного і дорослого гартованого  поневіряннями в світах. Яскраві  моменти  життя борця за українську державність і омріяну незалежність прозвучали у фрагментах вистави наших Шевченківців «Тарас», де заголовну роль виконав Євген Лацік. Артистам – і юним, і професійним вдалося втілити  велич і простоту, високий дух і чистоту та правду його єства.

Прижиттєва енергетика поета  передалася присутнім не лише через мовлене слово, а й через друковане. Виставку   «Кобзарів» різних років видання  біля   пам’ятника  експонував  Борщівський краєзнавчий музей. Серед понад 200  видань тут зберігається раритетне видання «Кобзаря» 1860 року, і цілком можливо, що цю збірку ще за життя тримав у руках сам геній. Про історію створення колекції  розповів директор музею Михайло Сохацький:

«Безумовно, найціннішим є  саме цей «Кобзар», який вийшов коштом  Платона Семиренка. Відомо, що за  життя поета книжка  виходила двічі – у 1840-му  і 1860-му роках. У фондах зберігається і факсимільне видання 1840 року. А почалося все із подарунка колекції домашніх «Кобзарів», яку нам запрезентував земляк, уродженець села Худіївців Михайло Волошин».  Михайло Сохацький не без гордості показує «Кобзар» 1907 року, який вийшов у Санкт-Петербурзі,  «Кобзар», виданий у Львові під редакцією Івана Франка. Є ще тут  видання, ілюстроване роботами відомих майстринь-ткаль, лауреатів Шевченківської премії Анни Василащук і Ганни Верес.

Книга була видана у 1972 році,  кожен розділ ілюстрований тканими рушниками – виробами майстринь, що додає поезії Шевченка неабиякого колориту. Яскравий експонат – чотиритомник «Кобзаря», виданий у Вінніпезі (Канада) за редакцією Леоніда Білецького. Його музею подарувала  землячка Анна Фігус-Ралько. Ще один земляк – пан Михайло, нині в Рівному  очолює міський осередок «Просвіти», подарував  двотомник  «Кобзаря», виданий у Празі. Унікальність його в тому, що подані  поезії з цензурою і без неї.  Кожен примірник «Кобзаря» на цій виставці – це своя неповторна, цікава  історія.

Біля підніжжя пам’ятника пломеніють квіти. Сидить Тарас, вилитий з бронзи, зосереджений на одвічних думах. Якесь тут ніби намолене місце, де відчуваєш, що  його  мудрість, почерпнута з народних глибин, оброблена, викристалізувана його генієм, повертається   до нас, нині сущих.   Від того  дотику до вічного і сучасного, ми самі збагачуємося духовно, очищаємося, наповнюємося любов’ю від Кобзаревої зірки, його Всесвіту. І виконання  заповіту пророка  видається справою здійсненною, бо ж він  є закликом до конкретних справ, а не до брехливих обіцянок.

Людмила ОСТРОВСЬКА