Святий Миколай дав Тернополянці пораду, до якої варто дослухатися усім людям

Це сталося посеред уроку музики. Несподівано відчинилися двері — і зайшов він. Святий Миколай. Ні, нам тоді було років по одинадцять і ми вже добре знали, які таємниці приховує у собі магія грудневої ночі. Але щоби так, без попереджень до класу ввійшов ну хай навіть не стовідсотково справжній, але Чудотворець? Отакої!

А за ним переступив поріг семінарист, брат Андрій. Він викладав у нас релігійну етику і все одразу стало зрозумілим. Інтриги відчутно поменшало.

— Слава Ісусу Христу. Ми хочемо привітати дітей зі святом. Заберемо трошечки вашого часу. Не заперечуєте? — привітався з учителькою.

Вчителька не протестувала. Й узагалі, якщо чесно, думаю, їй було абсолютно байдуже, скільки часу з нами бесідуватимуть ці візитери. Бо за всі роки навчання не пам’ятаю, щоби хоча б на одному уроці музики ми присвятили кілька хвилин ознайомленню із пісенною творчістю. Цікаво, як вона присипляла своє сумління? Словами «як до того не вродився, то вже й не навчишся»? Ну але то таке, маленький ліричний відступ.

Так-от, святий Миколай статечно підходив до кожної парти і клав перед дітьми по фломастеру чи кольоровій ручці. Слідом за ним брат-семінарист вручав кожному образок Чудотворця та бажав усіляких гараздів. Здивовані оказією школярі (так, так, покоління, що до підліткового віку жодного разу не бачило справжнього мобільного телефону, а про Інтернет чуло лише з розповідей дорослих, у п’ятому класі ще можна було чимось здивувати) трохи розгублено дякували за віншування.

Коли гості пішли, кожен знову поринув у власні справи. Пам’ятаю, я обдивилася образок, а тоді глянула на зворот. Виявилося, разом із викладачем релігійної етики до святкової затії долучилися священики нашої парафії — отці-францисканці. І навіть спільно підписали всі образки на згадку. Я прочитала коротеньку фразу. Тоді зазирнула через плече подрузі — написи були різними — і заховала образок у книжку. Тоді я ще не знала, що переді мною — справжній подарунок від справжнього святого Миколая. І, ймовірно, один із найцінніших у моєму житті.

На образок я випадково натрапила через кілька років. Подумала, що подарунок треба покласти до решти іконок, які зберігала в окремій коробці. Чомусь згадала той урок музики. Зазирнула на зворот — і тут побажання святого Миколая раптово пройняло мене наскрізь! Теплом і якоюсь радістю. А турботи, проблеми, якими я так довго переймалася, навпаки, віддалилися, зблякли.

До коробки Чудотворця я не поклала. Залишила у молитовнику, який брала до церкви, щоби слідкувати за Літургією. Спочатку забувала про нього, але щоразу після закінчення богослужіння, перегортаючи сторінку, натрапляла на чудодійну фразу. Перечитувала її, а тоді усміхалась про себе. І порада Миколая розганяла наді мною чорні хмари клопотів і поганого настрою.

Тепер мій молитовничок добряче знищений роками й носінням у сумці, а напис кульковою ручкою на образку майже вицвів від часу. Але то не страшно. Бо слова, які персонально для мене залишив Чудотворець, такі ж помічні, як колись. І я, ніби молитву, тримаю їх при собі: «Не втрачай надії, бо Господь завжди з тобою. Святий Миколай».

…Не бійтеся, що ваші подарунки виглядають дрібними чи незначними. Головне, аби своїх майбутніх власників вони зігрівали добром і любов’ю.

Мар’яна БОБРІВЕЦЬ