У Дрездені тернополянка пішла не до бару, а до картинної галереї

Тернополянка Ірина Скоробогата із захопленням розповідає, як вона занурилася у мистецтво Дрездена. Враження, які отримала, перебуваючи в Німеччині, порівнює із ковтком густого гарячого чорного шоколаду з крапелькою рому після прогулянки морозним лісом узимку…

– Коли червоними холодними руками береш тепле горня і відчуваєш, як шкіра зігрівається, а ніс лоскоче солодкий аромат хорошого настрою, – усміхається Ірина. – І так три дні від світання до смеркання я споглядала скульптуру, живопис, ювелірні незвичайні творіння, арт-інсталяції. Розмірковувала про те, що такі творіння рук та сердець поєднують людей різних епох і культур. Це як мова, якою можуть порозумітися між собою громадяни різних країн.

Галерея Старих Майстрів, Альбертінум, Галерея Нових Майстрів, багата, насичена архітектура міста, ще кілька невеличких мистецьких галерей – деякі з місць, з якими мені пощастило зустрітися у Дрездені цієї осені.

– Що найбільше здивувало?

– Відкриття – наскільки можуть бути смачні веганські котлети, коли їси їх, сидячи на траві на березі Ельби разом із такими ж мандрівниками-романтиками. А ще, коректність німців при спогляданні творів мистецтва. Відвідувачі музеїв чекали стільки, скільки потрібно, коли хтось робив фото, або ж роздивлявся зблизька полотно. А також дуже багато російськомовних людей (касири в магазинах, продавці, працівники музеїв)

 – Що захопило і не відпускає?

– В одній із галерей зустрілася із фотопроектом «Жінки». Сотні фотокарток із портретами жінок різних епох, культур, національностей. І на звороті історії життя цих сміливих,цілеспрямованих, дивовижних панянок, які пробували, намагалися і Змогли! Змогли зробити світ кращим, світлішим, вільнішим. Духовні лідери, науковці, письменниці, художниці, музикантки, громадські діячки, політики – кожна з них була новатором свого часу, з непростим, але яскравим і недаремним життям.

– Чи варто там побувати середньостатистичному тернополянину чи тернополянці? Чому?

– Не маю визначення «середньостатистичного тернополянина», тому достеменно й не відповім. Хоча… Можна провести невеличке опитування, на що більшість тернополян витратили б 12 євро: на похід до бару, у якому можна узяти соковитий м’ясний стейк, картоплю і пиво чи купили б квиток у картинну галерею?

Місця скупчення мистецтва варто відвідувати захопленим поціновувачам історії, психології, а ще: таланту, виклику, таємниці,титанічної праці, вмінню не здаватися і вірити. Людям,  які аналізують, мислять, відчувають і пізнають життя найрізноманітнішими шляхами. Які можуть довгими хвилинами,годинами поглинати у себе нове і це є для них змістом існування. 

– Які практичні поради, чим їхати, де можна зекономити, де ночувати, що їсти тощо?

– Треба сісти в автомобіль чи автобус, вистояти на польському кордоні годин 8, а потім мчатися автобаном сотні кілометрів. Або ж взяти квитки на літак, не забуваючи про пунктуальність, прийти на рейс і вуаля – ви в оазисі Мистецької Насолоди.

Житло я шукаю на сайті Booking.com. Є готелі, є хостели, можна обрати доступну цінову категорію й бажані умови проживання.

Про їжу. Мене потішив великий вибір їжі для вегетаріанців у магазинах. Уже готові салати, котлетки з сої, сиру тофу, які можна розігрівати, або їсти й холодними.

Щоб зекономити, можна просто гуляти: дуже багата і цікава архітектура, набережна Ельби, парки.

– Ірино, ти якось сказала про музей коштовностей із розчаруванням. Як сприймаєш коштовності? Для тебе вони мають цінність? 

– Так, довелося власним оком ще побачити й дорожезні діаманти та прикраси інкрустовані ними, які виставляють під товстим-претовстим склом, з кількома камерами спостереження та сигналізацією. Я не маю ні золота, ні срібла. Навіть не знаю, чому. Можливо, моя колекція прикрас ще у майбутньому, а, можливо, я і не починатиму її збирати. Живу наразі так, що не відвідую місць, куди було б доречно одягати такі речі. А ще, бачила нещодавно передачу про видобуток срібла у шахтах, у яких щоденно гинуть люди. Спірне питання – чи ці метали принесуть радість такою ціною.

– Якби мала багато дорогоцінностей, то що б робила з ними?

– Відвідувала б вишукані бали та заходи, демонструючи свою діамантову тіару та товсті персні з великим камінням, – сміється. -Може б навіть зробила виставку своєї колекції, як то пишуть в історичних романах, фамільних коштовностей.  

Думаю, що коштовності прикрашають багатьох жінок і навіть чоловіків, роблять їхній образ багатшим, більш насиченим і цікавим. Але ще більше прикрашає здоров’я, блиск в очах від задоволення собою, життям, що особливо важливо з віком.

– Хіба є щось погане в тому, що людина хоче матеріальних благ?

– Думаю, що від бажань неможливо відмовитися.  Але потрібно розділяти відсутність бажань, як апатію, депресію і як стан звільнення від непотребу,який забирає час і гальмує розвиток. Тому треба бажати звільнення. А воно для кожного своє. Усі мрії, бажання, які у нас є, живуть всередині нас з якоюсь метою.

Всі прагнення розуму необхідні для того, щоб поступово підійматися у духовній ієрархії. А такі зміни відбуваються завдяки рухові. І поєднання дії та мудрості приводить нас до прогресу. Якщо ж спочатку мудрості нема, то вона з часом з’являється завдяки діям. Якщо ж прагнення притлумлювати, людина перетвориться на статичний камінь, буде жити в апатії і в духовному та фізичному завмиранні. Я прагну стану усвідомленості, сублімації непотрібних бажань у потрібні саме для мене.

Наприклад, якщо людина хоче заробляти гроші – це прекрасно! Але нехай робить це максимально прогресивно: генерує та реалізує нові ідеї на благо інших. У процесі екологічної для світу діяльності свідомість людини розширюється і вона розкриває свій потенціал, входить у стан потоку. І стає успішною, щасливішою і здоровішою завдяки своїй діяльності. Починає відчувати свою місію, розуміє суть свого служіння. Цього і всім бажаю.