Зміст життя – у пізнанні себе. Своєї душі, розуму, можливостей тіла. Є багато напрямків, вчень, теорій, які пропонують людині розповісти їй про неї різними методами.
Сергій Смоляк, керівник спільноти «Соціоніка-Тернопіль» розповідає про соціоніку, науку, яка досліджує вроджені та незмінні протягом життя особливості психіки людини. Зокрема ті, які впливають на спосіб обробки психікою інформації.
Сергій активно займається соціонікою близько 6 років, відколи очолив спільноту ентузіастів і любителів молодої науки. Усе – задля ефективного обміну інформацією і досвідом. На його думку, така потреба існує, бо цінність цих знань вже зрозуміла багатьом, але на даному етапі розвитку соціоніки існує дефіцит якісних джерел інформації, оскільки цей напрям ще тільки починає входити в систему освіти. Вже більше року спільнота соціоніків активно співпрацює з проектом Medialab Ternopil, завдяки чому зараз має можливість проводити свої зустрічі в добре обладнаному кабінеті та забезпечувати високу якість представлення мультимедійних навчальних матеріалів. Всіх, кому цікава їхня діяльність, запрошують відшукати спільноту у Facebook та долучатись до заходів.
– Сергію, розкажи, як формується соціотип людини?
– Щоб простіше зрозуміти, пропоную пригадати більш відоме для всіх поняття, яке подібне за своїми властивостями до соціотипу – тип темпераменту. Соціотип, як і темперамент, є вродженим. А відрізняється від темпераменту тим, що є більш широким поняттям і більш деталізованим. Соціотип, як і темперамент, є незмінним фундаментом психіки. На нього нашаровується мінлива частина психіки – характер.
– З якого віку можна уже визначити соціонічний тип людини?
– Від самого народження. Якщо ви порівнювали поведінку немовлят, то знаєте, що вони нею дуже сильно відрізняються. Ці відмінностей і є в основній масі саме проявами соціотипу. Адже мінлива частина психіки, яка згладжує і модифікує ці особливості, тобто характер, ще не сформувалася. За цими проявами і є можливість визначати соціонічний тип дитини. Але слід враховувати, що така методика потребує свого спеціаліста, адже вона кардинально відрізняється від способу визначення соціотипу в дорослих.
– А чи є люди, яких через вплив певних факторів не можна вмістити в рамки соціотипу?
– Це дуже цікаве запитання і в той же час дуже важливе, оскільки віддзеркалює одне з найбільш поширених хибних уявлень, які є в середовищі соціоніки. Справа в тім, що соціотип не є поняттям, яке обмежує. А навпаки, це – поняття, яке урізноманітнює, наділяє психіку відмінними рисами – подібно до того, як і наша зовнішність відрізняється за багатьма ознаками.
Не тільки в соціоніці, а й взагалі в науці, поняття «тип» використовується якраз там, де потрібно дослідити різноманітність. І з поміж величезної кількості ознак, які роблять людей різноманітними, ми прицільно зосереджуємо увагу на тих, що нас цікавлять у певному досліджуваному питанні. Наприклад, людей можна поділити за ознакою стать на 2 типи – чоловіків і жінок. Ще інші типи можна отримати на основі приналежності до певної групи крові. І кожен такий поділ здійснюють не для того, щоб когось «загнати в якісь рамки», а має свою практичну мету. Наприклад, визначення групи крові вирішує важливу задачу в медицині – дає можливість підібрати сумісну кров для переливання. А всі решта унікальні риси людини для цієї практичної задачі не важливі.
Соціонічне вчення теж зосереджується на дослідженні тільки деяких особливостей психіки – тих, що є вродженими і незмінними протягом життя. Адже саме через їх незмінність стає можливим в значній мірі прогнозувати багато їх наслідків. І знання цих прогнозованих наслідків потрібне, щоб надати практичну допомогу людям. Наприклад, порадити найоптимальнішу професію, виходячи з того, в якій сфері досягали найбільшого успіху люди з подібним психологічним типом.
Таким чином, тип є в кожного, бо є кілька простих вроджених відмінностей в роботі психіки, за якими відбувається розподіл. А уявлення про «рамки», тобто про те, що приналежність до соціотипу автоматично вимагає відповідності такому-то шаблонному психологічному портрету, є некоректним. Не варто вважати, що художні описи психологічних типів, які можна зустріти в Інтернеті, є певними обов’язковими шаблонами. Насправді, їх роль полягає виключно в тому, щоб дати шанс людям без знань соціоніки «впізнати» свій тип без допомоги спеціаліста – за тими ознаками, які найбільш часто зустрічаються в представників такого типу.
– Чи можливо, що ззовні людина відповідає ознакам одного соціотипу, а у спілкуванні відкривається її приналежність до іншого?
– Якщо мова йде про зовнішню схожість, то дійсно деякі психологічні особливості пов’язані із деякими особливостями зовнішності. Як наслідок, в людей формується уявлення про певний шаблон зовнішнього вигляду, який дозволяє швидко розпізнати, проте не завжди спрацьовує правильно. Наприклад, існує загальне уявлення про статуру людини інтелектуальної праці і людини фізичної праці. У формуванні такого зовнішнього образу приймають участь як пов’язані з соціотипом фактори, так і непов’язані. Тому важливо не покладатися на перше враження, яке базується тільки на відчутті зовнішньої схожості, а слід перевіряти через відповідність до всього комплексу соціонічних критеріїв.
– Який траплявся найважчий випадок типування, у результаті якого не має стопроцентної впевненості? Через які фактори були труднощі?
– Такі випадки дійсно іноді трапляються, але виділити якийсь один з них важко, бо найголовніша причина відсутності стопроцентної впевненості скрізь одна й та ж – брак часу на дослідження. В середньому на 1 людину потрібно біля 30 хвилин. Але люди дуже сильно відрізняються за тим, наскільки яскраво проявлений її соціотип. Когось можна визначити відразу – за особливостями зовнішності і за першими сказаними фразами, а на інших доводиться витрачати багато годин. Тому, коли на одне заняття приходить дуже багато бажаючих, то можуть виникати ситуації, що комусь радимо приходити ще, щоб переконатися в надійності визначеної версії.
А щодо факторів, які ускладнюють можливість швидко визначити соціотип, відмічу наступні найголовніші:
1) схильність системи освіти і традиційного виховання дітей зрівнювати всіх під одну норму,
2) гендерні стереотипи (є риси соціотипів, які в суспільстві стереотипно вважаються як «нормальні» для чоловіків, а інші – для жінок, тому якщо така риса зустрічається в представника іншої статі, то вона пригнічується під тиском суспільних норм),
3) професійна деформація (несприятливий вид діяльності дещо замасковує реальні задатки),
4) занадто юний вік чи недостатня психологічна зрілість (людина ще не визначилась із своїми вподобаннями і пріоритетами, тому в інтерв’ю не може дати чітких відповідей).
Знаю, що деякі соціонічні типи психологічно сумісні, інші ж не дуже.
– А якщо люди лише починають свої стосунки і люблять один одного, а згідно соціоніки у них мало би бути багато суперечностей та конфліктів, що їм робити?
– Якщо пару цікавлять довготривалі міцні відносини, то раджу адекватно оцінити важливість психологічної сумісності і вміти відрізняти її від закоханості. Перше – це поняття стале, друге – тимчасове. І між собою вони не пов’язані, тому і говорять, що «любов зла, полюбиш і козла».
Суть поняття психологічної сумісності полягає в існуванні деяких психічних особливостей, які неможливо гнучко підлаштовувати під будь-якого партнера, тобто ці особливості є сталі. І в соціоніці такі фактори досліджені досить добре, вони дійсно найбільше пов’язані саме із незмінною частиною психіки – соціотипом.
У разі, якщо в парі низька психологічна сумісність, то для прогнозування перспектив таких відносин навіть не потрібно знань соціоніки. Достатньо поцікавитися офіційною статистикою, яка показує співвідношення кількості одружень і розлучень – більшість шлюбів розпадаються. Тому висновок напрошується сам – в нас шлюби створюються через закоханість, а руйнуються вони через відсутність психологічної сумісності. Сумна статистика розлучень є доказом того, що важливість психологічної сумісності недооцінюють.
Універсальної поради, як виправити таку ситуацію, тут бути не може, бо кожен конкретний випадок має свою специфіку. Крім того світогляд різних соціотипів відрізняється за тим, які методи вирішення вважаються прийнятними, а які – ні. Якщо люди потребують порад, то ми можемо допомогти всім, хто до нас звернеться.
– Про особисте ми зрозуміли, а от професійна сфера… Чи траплялося таке, що людина успішно працює в галузі, на посаді, яка не рекомендується її соціотипу? Які висновки вона повинна зробити для себе, коли дізнається про такі рекомендації соціоніки?
– Це цікаве запитання, поділюся своїми спостереженнями. Значно частіше доводиться стикатися із ситуацією, коли людина (ледь не кожен другий) прагне змінити вид діяльності, оскільки дійшла висновку, що поточне її місце не відповідає її вродженим задаткам. І навіть спеціальна освіта не може забезпечити потрібні здібності, якщо сильні сторони соціотипу не відповідають вимогам професії.
І значно рідше буває, що людина успішно працює там, де начебто не рекомендується для її психологічного типу. Але якщо копнути глибше, то у всіх таких випадках розкриваються якісь особливі обставини, які і є причиною успіху. Головним чином це пов’язано з тим, що певна професія чи посада дозволяє певну гнучкість і можливість обирати методи, якими працівник буде користуватися. Тому в багатьох випадках на перший погляд несприятлива професія все рівно залишає можливість працювати, використовуючи свої сильні сторони. Наприклад, традиційно вважають, що для ІТ-сфери потрібно мати сильну логіку. Але дуже багато працівників не мають такої сильної сторони. Зокрема, вроджені здібності до кращої взаємодії з людьми, які в соціоніці мають назву «етика», є протилежними до здібностей ефективно працювати з технікою чи іншими неодухотвореними ресурсами, що забезпечуються «логікою». За останній час ІТ-сфера настільки розвинулась, що тепер включає в собі велику кількість дрібніших спеціалізацій. Зокрема, таких спеціальностей, де вимагається саме вміння ефективно взаємодіяти з людьми. Таким чином, тепер в цій сфері є можливість знайти сприятливе для себе місце будь-кому.
Ще один цікавий приклад – актор Жан Габен. Його ім’я в соціоніці використовують як синонім для позначення психологічного типу, представником якого був цей актор. За характером Жан Габен був скромним, мовчазним, малоемоційним. Тобто ці риси є протилежними до тих, які вважаються сприятливими для акторської професії. Але успіх цього актора полягав саме в тому, що він ідеально грав персонажів із саме таким типажем. Тому успіх в його випадку – це не успіх в самореалізації за слабкими сторонами свого соціотипу, а все-таки цей успіх теж пов’язаний із сильними.
Тому можна зробити висновок, що не так важливо те, як саме називається ваша професія, а важливо інше – мати можливість в своїй діяльності працювати по сильних сторонах вашого соціотипу. Це і є універсальний рецепт успіху для кожного.
– Яке майбутнє у соціоніки, на твою думку?
– Соціоніка має всі шанси здійснити без перебільшення справжню революцію в науці, зокрема в психології. Методи дослідження, що використовуються в сучасній психології, мають труднощі з відтворенням в експерименті, через що результат психологічної допомоги не є гарантованим і не завжди приносить користь. А соціоніка має в своєму арсеналі методи, що дозволяють їй описувати точні закономірності, які піддаються прогнозуванню і перевірці в експерименті. Це дає можливість соціоніці претендувати на місце серед точних наук. І це може допомогти гуманітарній психології сформувати своє строго наукове ядро з допомогою соціоніки та інших точних наук, які із своїми методами точного вимірювання поступово проникають в психологію. І в результаті це дозволить зробити в цій науці перехід на якісно новий рівень – в ранг точних наук. Подібно, як це колись сталося з іншими науками, наприклад, хімією і астрономією, які виникли на основі псевдонаукових вчень – алхімії і астрології. Як наслідок такого переходу якість психологічної допомоги стане вищою, психологічні інструменти будуть надійними і прогнозованими, і позитивний результат такої допомоги вже не буде вибірковим, як зараз.
Ірина СКОРОБОГАТА