Майже 40 років тому лікар з Тернопільщини першим на західній Україні провів унікальну операцію

«То так Господь дав, покерував», — спогади акушер-гінеколога про унікальну операцію

Про цього видатного лікаря з рідкісним ім’ям чула багато добрих слів, знала, що він свого часу оперував мою бабусю. Тому навіть зраділа, коли готуючи до публікації допис акушер-гінеколога Льонгина Гуту, потрібно було уточнити кілька подробиць.

— То як Вас звати? Дуже приємно, Мар’яночко… — запитує доброзичливо пан Льонгин. Вже з перших хвилин телефонного спілкування приємно вражає його увага й повага до співбесідника. Втішається, що матеріал про його колегу-наставницю ось-ось опублікують.

— Бо Надія Рижак, донечко, моя вчителька. Я приїхав у Гусятин у 1958 році, а вона вже працювала обласним акушером-гінекологом. Завдяки їй я став тим, ким я є, досяг професійних здобутків, — розчулюється і, здається, ледь стримує сльозу від незримих мені спогадів. А тоді цікавиться: «Маєте трохи часу»? І веде мене у минуле.

…То був звичайний, нічим непримітний день, 27 листопада 1979 року. Медики зібралися на п’ятихвилинку й від чергового лікаря дізналися: з Верхнього Івачева поступила хвора. У неї ще три дні тому відійшли води, відбулося інфікування внутрішніх статевих органів.

Стан вагітної був не з легких, розпочався консиліум. Кесарський розтин, проведений стандартно, міг обернутися для пацієнтки важкими ускладненнями. Тож щоби врятувати життя жінки, їй необхідно було видалити матку. Однак несподівано професорка Мікрона Розуменко запропонувала лікарям взятися за іншу операцію. Вона б зберегла хворій орган. Правда, про це оперативне втручання тернопільські медики знали лише з книжок. Його у 1905 році вперше провели двоє німецьких спеціалістів.

— Оперуватиме Льонгин Володимирович. Усе завершиться вдало, — запевнила колег Мікрона Розуменко й цим поставила крапку в обговоренні способу порятунку жінки.

Професорка не помилилася. Льонгин Гута успішно прооперував пацієнтку й допоміг з’явитися на світ немовляті. Дитина народилася здоровою. Вже на наступний день значно полегшало і молодій мамі.

— Не лячно Вам було братися за скальпель? — запитую.

— Ні, донечко. Так Господь дав, покерував, Божа сила, — зізнається Льонгин Володимирович. — То була перша така операція у західній Україні. За життя зробив потім десь із сотню таких втручань. Зі Львова до мене приїжджав професор, щоб подивитися, як я оперую.

А історія з жінкою із Верхнього Івачева мала продовження. Через три роки серед ночі вона приїхала народжувати вдруге — і лікарі прогледіли рубець від оперативного втручання, а вагітна їм не зізналася. І, попри ризики для здоров’я, народила маля природнім шляхом. На щастя, все знову обійшлося — ні дитина, ні мама не постраждали.

Лікар Гута продовжував піклуватися про пацієнток ще багато років. Досягав нових висот, але не втратив чуйності, людяності. Нерідко жінки телефонують до нього і тепер, коли він вже на заслуженому відпочинку, — потребують поради лікаря та підбадьорливих слів.

Льонгин Володимирович не звик відмовляти людям, каже, що усе його життя — то служіння пацієнтам. Хоча й переконаний: лікарем став дивом. Дивом, бо на те у сільського хлопця не було жодної надії. Видно, таким було Боже провидіння. І щиро дякує, що до потужної професійної самовіддачі із розумінням ставилася його дружина.

— Я працював, як віл. Дивуюся, що моя жінка тримається мене, як не втекла, — сміється. — Бо ж увесь час пропадав на роботі. У травні ми з нею святкуватимемо 60-ліття подружнього життя. А вперше побачилися школярами, коли бавилися на Великдень у гаївки. Я тоді був у десятому класі, а дружина — у восьмому…

Мар’яна БОБРІВЕЦЬ.