Чому деякі тернопільські жінки не хочуть увечері йти додому

Поверталися вчора з прогулянки. Попереду мама ніяк не могла переконати трирічного малюка, що вже час додому – “От зараз прийдемо, пообідаємо, я відбивну приготувала і картопельку, таку, як ти любиш. Мультик включимо, книжечку почитаємо. Іграшки без тебе сумують…”

Малюк був невблаганний і опирався, як міг. В кінці всівся в купку пилюки і почав щедро нею обсипатися, волаючи “Не воцюю додомии!”.

І мені таааак захотілося до нього приєднатися – сісти поряд, посипати голову залишками гіпсу і щебеню і ридати: “І я не хочу додому, там Говерла немитого посуду і Еверест непраного одягу, неготована вечеря, голодний кіт і уроки зі всіма робити! Давай обнімемося, маленький брате, а потім я піду до тебе, а ти – до мене”. Стримали якісь насторожені погляди моїх малих і мами того хлопця. Хоча, може й варто було спробувати?

Невеличка СІМЕЄЧКА