Чоловіка без зарплати не пустили додому

Надвечір чоловік у чорній куртці крутиться біля дитячих майданчиків. Підходить до гурту матусь з малими дітьми. Називає їх «сонечками». Говорить голосно. Широко розставивши ноги, розмахує руками. Рухи нечіткі. Постійно поправляє кашкет на голові.

– Дівчата, можна з вами познайомитися? – намагається усміхатися. – Мене додому не пускають.

– Хто не пускає?

– Сатана.

– Тобто жінка?

– Нє, мама.

– А чому не пускає?

– Бо я худоба, – знімає велику сумку з плеча і ставить на лавку. – Вона каже, що я напився. Ви не думайте, що я бомж. Я трудяга. Мав зарплату взяти нині. Грошей мені не заплатили і я випив трохи пива і трохи горівки. Нє, чвертку горівки. Мене жіночки пригостили.

Дивиться в бік дівчинки, яка граються в пісочниці.

– В мене так само діти є – і там дитина є, і там, – показує рукою в різні сторони міста.

– А де ваші жінка?

– Моя жінка в Африці, –  гигоче. – Ловить крокодилів. Ви не проти, якщо я попісяю? Дуже хочу. Нє, ви не думайте, я тут маю своє місце. Тут не буду, бо є діти.

Залишає сумки на лавці. Оглядається і йде з дитячого майданчику. Поблизу шукає кущі. Ніхто з перехожих не звертає на нього уваги.