Тернопільська журналістка мріє про спілкування з духовними лідерами нашого часу

Справжня журналістика, зокрема релігійна, завжди будується на принципах  справедливості, віри, правди, гуманності. Автор повинен бути чесним зі своїми читачами, повинен бути здатним на конструктивну критику, навіть якщо мова йде про духовенство. Про принципи і кредо сучасних релігійних медіа, про духовних лідерів, молодь, суспільство, подорожі й плани на майбутнє, – у ексклюзивному матеріалі із Іриною Скоробогатою, релігійним журналістом. – пише сайт «Духовна велич Львова».

– Ірино, розкажіть, будь ласка, як розпочалось Ваше зацікавлення журналістикою, зокрема релігійною?

– Господня рука привела мене на цей шлях. Я часто розважала: з якою ж метою? Можливо, задля глибшого пізнання людської натури, знайомства з різними соціальними групами, кращого розуміння того, що часто біле, на перший погляд, може бути чорним, залежно від того, яку його сторону підсвітити. І завжди є інтерес, якими ж стежками крокують ті, хто претендує на роль лідера, зразка для наслідування… А ще лине моя душа до всього незримого, того, що очима не побачиш, а лише маєш шанс відчути серцем… На практиці моя праця на ниві релігійної журналістики почалася з Тернопільської єпархії УПЦ КП в якості кореспондента, фотографа. Я наповняла сайт замітками про діяльність духовенства та інтерв’ю на актуальні теми цього регіону.

– Яким є Ваш досвід роботи в релігійних медіа?

– Звичайно ж, найприємніший досвід – це співпраця із «Духовною величчю Львова»! Також мої матеріали можна знайти у рівненькому інтернет-виданні«Філософія і релігієзнавство», тернопільському cerkva.te.ua, київськомуcerkva.info, журналі «Кана». Жанр, якому я надаю перевагу – це інтерв’ю. Цікаво задокументовувати думки людей, які творять сучасну історію Церкви, впливають своїми справами, намірами, діями на суспільство, державу, уми та душі мирян.

– На Вашу думку, якими рисами характеру та професійними вміннями повинен володіти релігійний журналіст?

– Об’єктивність: не казати на чорне, що це біле і навпаки. Допитливість: їхати у міста, села і шукати священиків про яких справді варто писати, які своєю практичною діяльністю полегшують духовне, фізичне буття людей на Землі. Широкий кругозір: треба писати і вивчати усі релігії, конфесії, а не лише традиційні, які ближчі в Україні до влади. А ще доброзичливість, комунікабельність, мовна грамотність.

– З якими найбільшими труднощами Ви зустрічались під час своєї професійної діяльності?

– «Найцікавіший» випадок стався зі мною минулої осені. Я приїхала до священнослужителя у храм поговорити про його діяльність, служіння, роль Церкви в Україні. Ми записали розмову, я перенесла її на папір в друкованому форматі, надіслала йому. Він попросив дати кілька днів на прочитання, сказав, що поправить декілька слів і все. Минув цей час, і надсилає він мені зовсім інший, на сто процентів, текст. Стиль мови, риторика, побудова речень йому не властива.

Я поцікавилася, чи не турбує його те, що він змарнував мою працю, бо я завжди запитую потенційного співрозмовника, як людині зручніше: написати відповіді чи поспілкуватися усно. Герой нашої історії захотів усної форми бесіди. А ще запитала, хто йому переписав його відповіді, звичайно ж, зустрівшись з агресією і нападками у свою адресу після цього запитання. Цікаво те, що маючи за плечима досвід спілкування з різними священнослужителями, я впізнала автора нового тексту. Напишу тут його ініціали Є. З. Можливо, впізнає себе. (Дякую за дуже ладний, грамотний текст. Як завжди). Друзі-журналісти радили мені не публікувати цієї розмови. Але мені було шкода витрачених ресурсів, тому вона побачила світ, а світ її.

– Хто із духовних лідерів України є для Вас прикладом для наслідування, і чому?

– Не буду нікого називати, бо кожен з них є дуже розумною, сильною, цілеспрямованою людиною у своїх справах. За це їм честь і хвала. Що вміють організувати потрібні їм процеси у бажаному для себе напрямку.

Якщо ж говорити про приклади для наслідування, то краще їх шукати у своєму оточенні, серед знайомих та близьких. І не робити сліпо прикладом для наслідування людину загалом, бо всі ми не без гріха. А краще звертати увагу на окремі її вчинки та моделювати, переносити на своє життя помічений позитив. Наприклад, якщо ви вважаєте, що сусідка правильно робить, підгодовуючи дворових тваринок, візьміть з неї приклад, купіть їм їжі та пригостіть. Давно хочете привести своє тіло в порядок і почати більше рухатися? Зверніть увагу на свого колишнього одногрупника, який постить фото у соціальних мережах з тренажерного залу, поспілкуйтеся з ним і візьміть з нього приклад! Ось так і я намагаюся роздивлятися на людей навколо та тягнутися до корисного й  розвиваючого.

– Наскільки важливо розвивати комунікацію між Церквою, суспільством й молоддю у ці важкі для нашої країни часи?

– Церква присутня зараз у дуже багатьох сферах громадського життя. Духовенство запрошують на відкриття лікарень, заводів, перші дзвоники, вони несуть духовне служіння в армії, лікарнях, в’язницях. Тому так, медіа потрібно говорити про Церкву, бо важливо знати краще про діяльність священнослужителів, наскільки ефективно вони розпоряджаються пожертвами, які отримують від вірян. А також, чи їхнє особисте життя може стати прикладом, зразком для людей, які шукають Бога та хочуть зміцнити свою доброчесність, віру, утвердитися у добрих ділах та намірах у славу Божу. І більшості людям потрібна віра у краще. Особливо коли приходить смерть – бо це відчай, безвихідь і безповоротність.

Якщо вірянину вдається знайти свого духовного батька, священика, який служить Богові і кожній людині своєї парафії, – це велика духовна відрада, опора, підтримка. І я буду рада, якщо б такого наставника хтось знайшов завдяки моїм матеріалам.

– Яка цитата чи висловлювання є для Вас своєрідним життєвим кредо?

– Якщо обирати зі Святого Письма, ось ці слова актуальні для сьогодення:«Хто каже: «Я люблю Бога, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?».

У деяких регіонах модно ходити в церкву, показуючи свою моральність, благочестивість, а потім заходячи в маршрутку сваритися з усіма підряд, що хтось не так сів чи став. У Львові я живу біля храму і не раз спостерігаю, як деякі люди так поводяться. Також варто згадати популярну тенденцію «боголюбивих» представників влади, які заручаються підтримкою духовенства свого регіону заради депутатських мандатів. А потім все йде паралельно: незаконні забудови, кермування в нетверезому стані, бійки на сесіях депутатів, корупційні скандали і поруч вручення церковних орденів і грамот. На мою думку – соромно жити таким подвійним життям для усіх вищезгаданих категорій.

Ось слова апостола Павла: «Бо корень усього лихого, то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання» (1 Тим. 6:10). Ніхто своїх маєтків в могилу не забере, і оскотинюватися заради мільйонів на рахунках немає змісту.

Також мені подобаються слова: «Хіба ж не знаєте, що ви — храм Божий і Дух Божий живе у вас ? Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог: бо храм Божий святий, а цей храм — ви». Тіло – це храм для душі. А сучасна індустрія харчування руйнує людину. Заходжу в маленький магазинчик поруч із будинком: горілка, пиво, сигарети, чіпси, консерви, солодощі з хімією, барвниками – мертва їжа! І більшість і надає їй перевагу. Нерухомий спосіб життя, зайва вага – руйнування себе через лінь, апатію, переїдання.

От недавно була на сафарі. Тварини для нас приклад! Сильні, рухливі, бадьорі тіла. А погляньте на людей: криві спини, обвислі животи, алкоголь, тютюн. Тварина себе добровільно ніколи не буде отруювати, а люди це люблять…

– Знаю, що Ви дуже багато подорожуєте…  Розкажіть, будь ласка, про одну із подорожей, яка вразила Вас найбільше, можливо, підштовхнула до переосмислення якихось життєвих пріоритетів…

– Європа відрізняється ментальністю від України, зокрема, у питаннях толерування проституції, сексуальної орієнтації, легких наркотиків, зовнішнього вигляду людини, а також економічним рівнем життя людей. В травні я була в Амстердамі: в кафе курять «траву», на вулиці Червоних ліхтарів повії у вітринах пропонують послуги, прапори кольору веселки на балконах будинків, як символ підтримки людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. У міжнародних аеропортах можна побачити пасажирів з усіма можливими кольорами волосся, з непоєднуваними для західноукраїнського ока елементами стилю в одязі, з татуюваннями, часто на більшу частину тіла і навіть обличчя. І ніхто не оглядається і як кажуть, оком не моргне. Бо це є норма для них.

Також, не є диковинкою нудиські пляжі, наприклад, в Хорватії, Франції, Іспанії. Тут часто відпочивають геї, лесбіянки, відверто цілуються, обіймаються. В Україні бояться, що гомосексуалізм заразний. А там, на цих пляжах, відпочивають батьки з дітьми різного віку. Не знаю, чи бацила гомосексуалізму перестрибнула на них.

Які переосмислення я зробила для себе спостерігаючи ці явища? Хтось у них зацікавлений, популяризує ці теми…Можливо, Земля перенаселена, і влада хоче зменшити популяцію людей?

Також, впадає в око розвиток культури, мистецтва. Художні, наукові музеї неймовірні. Багато інтерактивних забав, часто експонатів можна торкатися руками, досліджувати – для цього музей і створений. Бо просто подивитися зараз можна і в інтернеті. Знаю, що активно розвивається віртуальна реальність, удосконалюють штучний інтелект. Наприклад, в Барселоні є музей, де по виставковій залі їздить робот і розповідає відвідувачам про себе.

– Які професійні цілі ставите перед собою на майбутнє?

– Хотіла б об’їздити увесь світ, знімати телепрограму про незвичайні, цікаві місця. Зокрема розповідати глядачам про місця духовних паломництв, містичні і таємничі об’єкти, споруди. Спілкуватися з духовними лідерами нашого часу в різних країнах. Оголошую пошук спонсора на такий проект

Розмовляла Лідія Батіг