Тернопільська журналістка на власні очі переконалася, що реформа медицини таки відбувається

У цьому році одесити відзначили дві світлі доленосні події  в галузі охорони здоров’я: поважний ювілей і день народження.

115 років тому в місті з’явилася  швидка допомога, яку заснував своїм коштом  прогресивний граф Михайло Толстой. На реалізацію ідеї, яку він запозичив у Відні,  його сім’я пожертвувала величезну суму на ті часи – 100 тисяч золотих рублів. Офіційно свою роботу  найстаріша в Україні  Одеська міська станція швидкої медичної  допомоги  почала навесні 1903 року. А  граф  так перейнявся своїм новим дітищем, що сам особисто виїздив на виклики в якості санітара. Зв’язок зі службою був телефонний. Граф поставив  апарати у кількох містян, при умові , що ними будуть користуватися всі потребуючі. І їх призначення було суто для виклику карети швидкої допомоги. За п’ять років  тодішні медики одержали на свою службу п’ять тисяч триста  дзвінків.

А  другою яскравою подією – став день народження   в Одеській області   найсучаснішої   Єдиної оперативної  диспетчерської  служби (ЄОДС). Проект здійснили в рамках програми «Доступна медицина», за рахунок місцевого бюджету. На ремонт будівлі, якою давно ніхто не користувався,  закупівлю  унікального обладнання, гаджетів та інші витрати обласна влада виділила  17,8 млн. грн . Це так, ніби одесити скинулися по 7 гривень на добру справу.  Це щодо затратності. Але щодо ефективності, то мова йде про тисячі збережених життів. Новинка  значно зменшила  час прибуття бригади медиків до пацієнта. Це стало  можливим завдяки автоматизації прийому викликів, електронному контролю всіх етапів надання швидкої допомоги, а також оптимізації управління ресурсами. І тепер за рік  бригади швидкої допомоги мають біля п’ятсот тисяч виїздів. Саме з цих фактів почала знайомство зі своїм закладом охорони здоров»я    Олена Теряєва, директорка  комунальної установи «Одеський обласний Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф».

26 районів і  18  міст регіону підключили до послуг служби, тобто,  вся область, 2млн. 380 тис. жителів  тепер на зв’язку з  диспетчерською за номером «103», яким  передають тривожну  інформацію    175 бригадам. На варті здоров»я  тут понад  дві тисячі  медиків. Одеська міська станція –  найбільша, налічує понад тисячу фахівців. Є 9 станцій, 28 підстанцій, 47 пунктів тимчасового базування. Величезна мережа. На Одещині багато відпочиваючих, на заходах велике скупчення людей та активний транспортний потік і, відповідно, створюється підвищений ризик імовірності виникнення екстрених подій, спричинених людським фактором, природними  чи техногенними чинниками, ДТП, куди потребується виїзд кількох бригад. Тоді  тут консолідують зусилля.

Щоб бригади  екстреної допомоги працювали за  сучасними стандартами, міжнародними протоколами, у  Центрі працює навчально-методичний відділ, у якому навчають , як бригади екстреної допомоги, так і  колег-рятувальників з оперативних служб, надзвичайних ситуацій, національної служби поліції.

– Ми із задоволенням навчаємо  педагогів, викладачів  вишів, щоб вони передавали свої знання  з надання першої допомоги  учням, студентам, – розповідає Олена Теряєва.- Є така категорія – перший, хто знаходиться на місці події. Ми сподіваємося, що нам вдасться створити велику когорту людей, які опинившись на місці аварії, зможуть допомогти постраждалому і надати допомогу до приїзду нашого персоналу.

Навчально-тренувальним відділом  безпосередньо займається заступник директорки  Дмитро Самохвал –  кандидат медичних наук, дитячий хірург, член асоціації Європейської ради  з реанімації. Він розповів, що світова практика каже, що перша допомога не з медиків починається, а з того , хто поруч з потерпілим. У світі вже давно діє, в нас лише робить перші кроки,  план по збереженню життя постраждалих до прибуття невідкладної допомоги. Для цього повсюди у людних місцях, наприклад, центр міста, різноманітні парки відпочинку та інше будуть встановлені дефібрилятори. Звичайно, користуватись приладом  будуть не всі. Проведуть  спеціальні курси для правоохоронців, пожежників і навіть для кондукторів і водіїв громадського транспорту.  Зараз є у нас дефібрилятори у медпунктах вокзалів, аеропортів. Дмитро Самохвал наглядно продемонстрував  його роботу. Це автоматичний пристрій, який сам підказує, як виконати реанімаційні заходи. Коли немедик відкриває коробку, включається сирена, яка відразу йде на пульт  парамедика чи станцію швидкої допомоги. А там знають звідки сигнал і куди їхати. Той, хто поруч, маючи зв’язок з диспетчером, може вже надавати допомогу . Потім все виконують спеціалісти.

– В екстреній ситуації  ми думаємо, що будемо діяти на рівні своїх знань, – говорить лікар. – Але реально, все робиться на рівні навиків. Для того, щоб відпрацювати навики, тут є манекени анатомічно подібні з людиною, можна відчувати віддачу при маніпуляціях. При важкій травмі секунди грають роль. Необхідно швидко надати допомогу  і правильно доставити пацієнта  у відповідний стаціонар. Треба все багато разів відпрацьовувати на манекенах, тоді в реальному житті можна врятувати людину.

Для немедиків тут восьмигодинні курси, для  надзвичайників – 120 годин.  Лікарі   проводить просвітницьку роботу в колективах,  навчальних закладах.

– Ми йдемо в Європу і там норма, коли немедик надає допомогу,- продовжує  фахівець.- Є  у світі дві  найпопулярніші програми: «Запусти серце!» і «Зупини кровотечу!». Саме через кровотечі і зупинку серця  багато людей вмирають до приїзду карети швидкої допомоги. Навіть в розвинених країнах, де норма приїзду  бригади медиків   7-10 хвилин, можуть приїхати за 20. Як свідчить статистика, кожні 20 зі 100 осіб, що загинули, могли би бути врятовані у випадку надання своєчасної та правильної допомоги на місці події.  Світовою практикою визнано, що найбільш ефективною є допомога в перші п’ять хвилин. У цих реаліях вміння володіти прийомами само- та взаємодопомоги це жорстка вимога часу.

Основами Законодавства про охорону здоров’я України та згідно із  Законом України «Про екстрену медичну допомогу», передбачено не тільки право громадян на невідкладну медичну допомогу, а й обов’язок громадян надавати невідкладну допомогу іншим , хто знаходиться у загрозливому для життя і здоров’я стані.  За даними Українського фонду «Здоров’я» 82% наших співвітчизників вважають що не можуть надати першу невідкладну медичну допомогу постраждалому,  адже не знають що робити. 62% не стануть рятувати, бо бояться нашкодити.   40% населення у Європі вміє користуватися автоматичним зовнішнім дефібрилятором,  в Україні лише 1%. Отже, вміти володіти навиками надання допомоги постраждалим у критичних ситуаціях – це реальна необхідність. Щорічно навчання  на курсах тут проходять понад тисячу людей .

-У Європі кажуть, коли  навіть 10%  відсотків населення – немедики, які можуть надати допомогу,  тоді збільшується шанс на виживання  і кожен   матиме шанс одержати  допомогу, – говорить Дмитро Самохвал.-  У США, наприклад,  не видають  атестат зрілості, поки не буде сертифіката про закінчення подібних курсів. Уміти надавати якісну допомогу постраждалим  – ознака європейського цивілізованого суспільства.

А тепер  про  новацію, яку тут освоїли вперше в Україні. На базі Одеського обласного центру екстреної медичної допомоги і медицини катастроф створено кабінет моніторингу якості надання медичної допомоги. Його фахівці дізнаються у пацієнтів думку щодо якості отриманої ними медичної послуги. Справа в тому, що в Одеській області діє  безкоштовна програма для лікування дітей з невідкладною хірургічною патологією.

– Ми моніторимо   лікування пацієнтів за державний кошт,- розповідає Олена Теряєва.-У нас є база даних, телефрони і  після лікування ми їх опитуємо про допомогу, яку  одержали, чи задоволені обслуговуванням, про умови перебування в лікарні, які в них є побажання щодо поліпшення обслуговування. Це ми робимо в плановому порядку, суцільним методом. Куди державні гроші пішли за пацієнтом, ми обов’язково поцікавимося, чи їх адекватно  використали на лікування. Треба сказати, що скарг майже нема. Є побажання про додаткове ліжко для мами, бо мова про лікування дітей. Тут дитина була старшою того віку, який передбачає перебування з мамою. Це місцева програма безкоштовного лікування і в цьому сегменті – високі стандарти.

А тепер  про те, як працює диспетчерська.

Головна мета існування цього центру – щоб «швидка» приїжджала швидше, і щоб смертність в  області зменшувалася. Єдиним номером «103» можуть скористатися всі без винятку  мешканці Одещини. Регіон  став одним  із 12  в Україні, який стовідсотково  під’єднали  до Єдиної оперативної диспетчерської служби швидкої допомоги. І зроблено це в рекордні терміни – неповні п’ять  місяців.

“Доброго дня. Швидка, диспетчер слухає”, – оператор приймає дзвінок та фіксує необхідну інформацію – адресу, вік, основні симптоми пацієнта. Все це миттєво відображається на моніторі диспетчера, який за допомогою GPS шукає найближчу бригаду “швидкої”.

У диспетчерській працює 16 цілодобових постів, вони координують роботу дев’яти підстанцій “швидкої”. Допомагає операторам фельдшер госпіталізації.

– Фельдшер госпіталізації моніторить кількість вільних місць у чергових медустановах і лікарнях. Попереджує приймальне відділення, що госпіталізується важкий пацієнт. Це теж часовий чинник, що нас у приймальному вже чекають, – пояснює директорка Центру екстреної медичної допомоги Олена Теряєва.

Вона розповіла, що  диспетчери  на телефон» 103» одержують  біля шістсот  викликів за  добу,   затративши на оформлення заявки 27-30 секунд, передають у наступну диспетчерську – супроводу бригад. Обов’язково потрібен зворотній контакт – підтвердження прийому. Якщо не буде підтвердження, то за 5 хвилин дзвінок нагадає про себе, бо може бути по-різному: не побачив чи не почув спеціаліст  дзвінка, був неякісний зв’язок. Повідомлення  відразу переадресовується на мобільний пристрій найближчого автомобіля «швидка допомога», а вже водій, скориставшись GPS-навігатором, обирає найкоротший маршрут до оселі хворого. Медики  повинні відповісти  в телефонному повідомленні  про хворобу, яку допомогу надали, стан пацієнта і дальшу його долю: госпіталізували   чи одержали відмову від госпіталізації.

Тут  є чотири автоматизовані робочі  місця (АРМи). Це диспетчер служби «103», диспетчер супроводу,  АРМ – адміністратора  і АРМ- бригади.

Перевага смартфонів медиків у тому, що там є  можливість відправити сигнал «сос». Тоді їдуть на допомогу  або громадська служба безпеки, або  поліція. Часто буває, що доводиться обслуговувати неадекватних  пацієнтів.

Тернопільська  Оперативно-диспетчерська служба   працює в іншому форматі, може переключитися на єдину систему взаємодії екстрених оперативних служб «112» щоб і пожежники, і поліцейські, і бригади екстреної медичної допомоги могли співпрацювати між собою.

Я цікавлюся  в Олени Теряєвої перспективою підключення  диспетчерської до Національної  мережі  швидкої допомоги.

– На жаль, нема у нас єдиного сервера. Ми лише 12 область, яка має таку диспечерську. Хоч ми хотіли б, щоб був зв’язок між усіма областями, це б дало можливість ще пришвидшити прибуття  спеціалістів до потерпілого, на карті було б видно, хто найближче знаходиться до потребуючого допомоги.

До речі, відкриваючи  Тернопільську  Оперативно-диспетчерську службу, Уляна Супрун запевнила,  що сьогодні на меті Міністерства охорони здоров’я України – створити єдину національну диспетчерську службу, щоб пацієнти, які живуть на межі між двома областями, могли отримати допомогу від бригади, яка знаходиться найближче до них, навіть якщо ця бригада з іншої області. Вона зазначила, що  дуже важливо, щоб ми розташували всі бригади так, щоб вони могли приїхати на виклик за 8-10 хвилин.  Так чи інакше інтеграція в   систему національної програми відбудеться, це питання часу.

Коли я поцікавилася  парком машин і наявністю санавіації, пані  Теряєва  скрушно похитала головою. В основному  це транспорт райлікарень,  першого, другого класу. Є лише 4 реамобілі класу «С». Вертольотів нема, як і посадкових смуг.

– Але  ми перейшли  до використання всіх можливостей  телемедицини – комплексу організаційних, фінансових і технологічних заходів, що забезпечують надання дистанційної консультаційної медичної послуги з використанням телекомунікацій, – не без гордості сказала пані Теряєва. – Одеська область – одна з найбільших за територією в Україні, тому актуальне питання доступу і швидкості надання медичної допомоги. Так само важливий зв’язок сімейного лікаря чи терапевта, що працюють в амбулаторії, з фахівцями закладів другого і третього рівнів медицини. Це нам забезпечують сучасні можливості зв»язку. Важливо, що Єдину оперативну диспетчерську службу поєднали  з Центром телемедичних консультацій.

Цілодобовий  телеметричний  експертний  центр дає  можливість  передавати та розшифровувати ЕКГ як бригадам екстреної  швидкої допомоги, так і сімейним лікарям області. Вражає сучасний кабінет телемедицини. До цього я лише на семінарах чула про впровадження такої системи консультацій.  А тут  на екран виведені   монітори лікарів з віддалених районів,  які можуть одержати консультації з провідних столичних клінік. Віднедавна  тут  з’явилися портативні електрокардіографи, закуплені за сприяння депутатів обласної ради. Цей вітчизняний прилад з телеметричним спорядженням  допомагає виявити у пацієнтів приховану коронарну недостатність серця, перехідні порушення ритму, проводити диференційний діагноз міжфункціональних та органічних порушень роботи серця і відразу передавати дані в обласний центр екстреної допомоги.  Таким чином, може бути кілька думок з приводу проблеми.

Розшифровка кардіограми  допомагає сформувати маршрут: чи в профільне відділення везти,  чи в найближчий лікувальний заклад. Таких консультацій на екрані відбувається до 30 на добу. Є уже база знімків, можна порівняти з попередніми даними. Напис рішення, рекомендації  бригада одержує на смартфон. Для покращення  роботи  в області закупили 34 мобільні діагностичні валізи сімейного лікаря.  У ній поміщається кардіограф, мобільна камера  для огляду вуха, горла , носа на наявність новоутворень. Все це підключено до  телефону і передається   в центр телемедицини. Як і дані з приладу для  дослідження функції легень через графічну реєстрацію їх об’єму при диханні. Це  дозволяє оцінити їх функціональний стан , а також виявити або виключити діагноз бронхіальної астми.  Під рукою і безконтактний  прилад для  вимірювання температури, цукру в крові, шумів у серці та легенях, мобільний фонендоскоп, планшет із сім-карткою та 3G-інтернетом. Через інтернет вся інформація виводиться на гаджет сімейного лікаря, який приймає рішення про надання невідкладної допомоги, лікування або транспортування хворого до медзакладу. Кабінет телемедицини на базі ЄОДС дає змогу надавати екстрену консультативну допомогу лікарям Одеської області та розшифровувати понад 100 електрокардіографічних досліджень за добу. Так на сотні кілометрів скоротили дорогу  до пацієнта, що опинився в екстреній ситуації. Вартість одного чемоданчика – 45 тис грн. Невдовзі тут планують забезпечити  таким приладдям всіх сімейних лікарів, закупивши 500 діагностичних  валіз.

Пригадую,  приїхавши із столичних семінарів , які стосувалися реформи медицини в Україні, розповідала про захід, вживаючи  слово «телемедицина», воно викликало надмінну  усмішку, мовляв, забиті села, які консультації, який інтернет?  Найнадійніший оператор , за словами одеситів, – Укртелеком. Але тут працюють зі всіма операторами, які є в Україні. Так , складали карту, визначали «білі» плями, але… Через телекомунікації   з найвіддаленішого на 220 км  села Окнянського району,  можуть одержати консультацію четвертого рівня, врятувати чиєсь життя, зв’язавшись з будь-якою мозівською структурою. Там  стоїть комп’ютер, підключений до мережі телемедицини області.   Майже 200 складних випадків раптових недуг обговорили в цьому центрі за кілька місяців його роботи. Все  в реальному часі.

А на закінчення   для читачів зроблю невеличкий екскурс  у світову практику. Найбільшого поштовху поширенню у світі новітньої медичної технології надає розкидана мережа медичних закладів, недоступність до пацієнтів, збільшення кількості людей похилого віку, яким важко добиратися на прийом до лікаря, а також, безумовно, зростання вартості медичних послуг.

Першою країною, яка впровадила телемедицину, була  Норвегія, де є велика кількість важкодоступних для традиційної медичної допомоги місць. У 1987 р. (!)у країні впровадили систему дистанційної діагностики та консультування з використанням засобів відеоконференцзв’язку і супутникових каналів. Мобільні супутникові системи дали можливість надавати послуги по всій країні.

Другий проект був здійснений у Франції для моряків цивільного й військового флотів. Нині телемедицина у Франції дає змогу покращити охорону здоров’я, передовсім, у сільських та гірських районах. Так, у віддалених селах для зв’язку з лікарем через Інтернет встановлюють «медичні кабіни», які дозволять віртуальні візити лікарів. Така медична кабіна, здатна здійснювати профілактичні аналізи для хворих на діабет, вимірювати серцебиття й тиск, робити рентген, діагностувати патологічні стани і проводити генетичні аналізи. Із віддаленого місця пацієнт може напряму отримати консультацію лікаря на екрані.

У США перші програми з телемедицини були розроблені майже 40 років тому, а за останні 10–15 років технологія зробила крок далеко вперед. Фінансування телемедичних проектів у США здійснюється як з бюджетних коштів Департаменту охорони здоров’я США, так і з коштів Міністерства оборони.

А в Нідерландах впровадження технологій телемоніторингу за пацієнтами, що страждають хронічними серцевими захворюваннями, дало змогу зменшити кількість госпіталізацій на 64 відсотки.

Далеко не кожен з 1185 островів Хорватії може похвалитися своєю лікарнею. Пацієнтам, особливо у важкому стані, непросто було добиратися до материка. Як і лікарям, які прибували за викликом на острів. Рішенням стала дистанційна медицина. Наприклад, пацієнт за допомогою спеціальних медичних гаджетів у домашніх умовах може виміряти рівень кисню в крові, пульс, рівень цукру. Його показники автоматично передаються по Bluetooth або мобільній мережі на смартфон, а звідти – на сервер лікарні. Лікар бачить дані пацієнта і відправляє йому рекомендацію.

Отож, у нас ніхто не вигадує  велосипед. Світ давно використовує телемережі, ми робимо крок до цивілізованого світу в галузі медицини. І прикладом цьому є робота    Єдиної оперативної  диспетчерської  служби (ЄОДС) в Одеській області , як одній із 12, що уже працюють в Україні.

Людмила ОСТРОВСЬКА

Матеріал підготовлений за сприяння Харківського прес-клубу в рамках проекту «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа»