Тернополянин у закордонні подорожі бере з собою фотоапарат і «Мівіну»

— Три-чотири місяці нікуди не їду. Сиджу в Тернополі, працюю. Потім все надоїдає. Десь поїду на тиждень — набрався вражень, наповнився енергією. Привожу для себе якісь ідеї. Скрізь подібні проблеми. Але бачу різні шляхи їх вирішення, — розповідає тернополянин — 34-річний Олег Кошла. Побував у 44 країнах. Більшість об’їздив за останні чотири роки. – пише «Газета по-українськи»

З Олегом зустрічаємося в книгарні “Є” в центрі Тернополя. Працює тут адміністратором. Запрошує до свого кабінету із заґратованим вікном. Під ним стоїть велосипед на електродвигуні.

— Китайський електровелосипед з Італії — подарунок від мами, — пояснює чоловік. — Маю ще один звичайний, старенький. На ньому їжджу по області. До 50 кілометрів у день долаю.

Уперше Олег поїхав за кордон 2006 року — до Чорногорії.

— Тоді купив тур, мандрував із групою, — згадує. — Думав — ну привезли нас сюди, а я сюди не хочу. Бо прочитав в інтернеті, що в іншому місці прикольніше. Вирішив: самому подорожувати краще.

Поки було кілька вільних днів, маршруткою вирушив у містечко Цетинє — колишню столицю країни. Це цікавіше — із місцевими спілкуєшся, враження від дороги.

Відтоді майже всю Європу так об’їздив. Не був лише в Греції, Швейцарії, Данії, Ісландії та кількох карликових державах. Не їздив в Росію. Раніше не випадало нагоди. А тепер не маю такого бажання.

Найдорожче Олегу обійшлася 12-денна мандрівка до Перу та Мексики. Витратив $650–17 тис. грн.

— Щоб подорожувати Європою, не треба бути багатим. Часто можна придбати акційні квитки на автобус по 1–5 євро, — продовжує Кошла. — Найдешевша подорож була до Польщі — 50 євро (1,6 тис. грн. — ГПУ). Туристи переважно їдуть до Кракова. Я подався на північ країни.

Мав невеликий рюкзак і сумку з камерою, фотоапаратом, паспортом, грошима. Рюкзак тримав на колінах, сумку поставив зверху на поличку. Автобус зупинився в Мальборку. Там є церква-фортеця, де жив і працював Микола Коперник. Я бігом вийшов. Думаю, гарний краєвид, сонечко, треба сфоткати. А фоткати нічим. Довелося автобус доганяти.

Почав шукати в селі таксі. Дивлюся — зупинка, магазин, люди. До першого чоловіка звернувся: так і так, я заплачу. Те, що гроші в тому автобусі, не зізнаюся. Дядько погодився. Знайшли його в місті Бранево. Сумка була на місці. Дядько з мене грошей не взяв, ще й провів екскурсію. Каже: “Там бувають усі туристи, а я вам покажу церкву XIV століття”.

Стараюся їхати вночі. Удень гуляю, а потім сплю в транспорті. Так економлю гроші. Спати в автобусах за кордоном — не проблема. Дороги рівні. Часто автобуси не наповнені, можна лягти на два сидіння.

У Німеччині та скандинавських країнах дорого ночувати. Найпростіші хостели коштують 22–25 євро (700–800 грн. — ГПУ). У Польщі — 4–8 євро (130–250 грн. — ГПУ).

Везу з України “Мівіну” — супи і пюре. У Швеції в хостелі стояв мішок безкоштовних макаронів — бери, скільки хочеш. В Італії зупинився в ­господарів. Щовечора готували у величезному казані пасту з куркою, базиліком, соусом. Безкоштовно пригощали всіх.

У Португалії та Ізраїлі дешеві фрукти й овочі. У грудні позаминулого року в Ізраїлі за кілограм бананів віддавали 20 гривень. Мандарини — по 25.

Сподобалося в Балканських країнах — Албанії, Македонії, Боснії і Герцеговині. Українець у них не почувається бідним, як в якомусь Відні. Там ідеш повз ресторан у центрі, вітрини роздивляєшся. Думаєш — тут посидів би. Та стейк коштує, як половина моєї зарплати.

В Україні у вільний час Олег грає у футбол, читає. Інколи рибалить.

— Іду на риболовлю, аби побути в тиші, — додає. — Рибу не їм, бо в дитинстві вдавився кісткою від карася.

Усі їздять на велосипедах, більшість із них — старі

Мандрівник Олег Кошла за освітою інженер-системотехнік. Розлучений. Живе сам.

— Після поїздок став легше ставитися до життя, — каже. — У нас усі серйозні, розписують майбутнє наперед. Навчання, весілля, робота — все за планом. За кордоном люди ­легші на підйом — зібрались, кудись поїхали. Веселіші, більше усміхаються. Мабуть, причина в тому, що краще живуть. Але й цінності інші. У нас молодь — з айфонами, удома ­мають величезні плазмові телевізори. У Нідерландах всі їздять на велосипедах. Більшість із них — старі. Удома ­користуються застарілими комп’ютерами, поки ті не вийдуть із ладу.

Власник триповерхового хостела в Боснії і Герцеговині, де я ночував, має такий телефон, який я купив своїй бабці.

Автор: Наталія ЛАЗУКА