Баба Серафима із Зарудечка: міські хлопи – гнилі

Ця жінка унікальна. Знає всі легенди, всі традиції, а яких не знає, то придумає. Завжди весела. Ніколи не нарікає на життя. Бувало зустрінеш її на вулиці, йде, щось до себе говорить тихесенько. «Добрий вечір!» «Ой, ти душа окаяна! Воксано, нашо бабу так пудити? Мало труні не намочила». А далі розказує, що пішла до магазину по хліб, але забула гроші, то Маруська, яка там торгує, «дала мні буханец просто так». А я розпитую про все, бо баба знає відповіді на всі запитання. Баба теж мене запитує:

– А ти шельмо, довго будеш в дівках сиділась? Тойвочки, як то? А, Васька хтів тебе страшно, чуламсь, як звав тебе з-під плота гет по ночі. То ти носа дерла! Принця требувала. Но а чо у Васьки хтіти? Трохи пияк, но але на городах всіїдно товчеці. Нормальний хлоп був би тобі. А ти дурне. Тепера сидиш в дівках. Хіба маєш якого в Тирнополю? Га?? То признавайсі…

– Я, бабо, вже 12 років, як заміж вийшла за тернопільського, як ви кажете.

– Ай, ті з місьта не толкові, як наші сільські хлопи. Но хіба подарки дарят. Дари тобі твій? Шо?

– Квіти дарує.

– Квітки? О, на маєш? Та Васька тобі би воберемками носив – бись тілько встигала чаші з водою підставляти. Квіти, то діло каждий гниляк може на городі нарвати. А тиліфона подарив?

– Подарив.

– Може той з прибамбасами, новітній?

– Той-той…

– Ну, той би Васька не купив. Задорого. А той твій, не відаю, як го звати, кавку тобі в постіль носе? Бо Васька б носив. Він он встає вдосьвіта, корови миє з гною, шкреброб так точе, аж до мні чути. Потому доє всіх, аж впріє і виходит на двір з відрами, аж піною стикає молоко. Во – хлоп! Но прошляпила, то так і буде. А твій шо, корову здоє?

– Не знаю, бабо. Та й в мене і корови немає. Я ж на 5 поверсі живу.

– Ааа гниле! Був би ґосподар, то завів би корову. Бо то не діло, не діло..

Отак, баба Серафима й залишилася при своїй думці, а я при своїй. Йду собі й думаю, цікава жінка – сама хлопа не має, але знає, який він має бути в мене. Дай їй Бог здоров’я!

Воксана ШВАРЦ