Тернопільська пенсіонерка розповіла про лікарів і потойбічний світ

А Ви знаєте, що означає слово «вирій»?.. Ще з дитинства не раз ми чули – птахи відлітають туди, де вічне тепло. Долаючи тисячі кілометрів, у негоду і холод, вони мужньо та впевнено продовжують свій віковічний шлях. Слово «вирій» є в багатьох слов’янських мовах, а ще воно пов’язане  із стародавніми уявленнями слов’ян про потойбіччя… Шлях до нього пролягає через водяний вир і трясовину. Розуміти Вирій слід саме як «той світ», куди потрапляють душі померлих і куди летять зимувати птахи та тікають від холоду змії, адже вони за давніми віруваннями є традиційним втіленням душ…

«Мого чоловіка не стало минулого року… Восени він тихо відійшов у вічність, так спокійно і непомітно, що рідні навіть не зразу зрозуміли – думали, що спить… Сивий наш голуб, найперша й найбільша опора всієї сім’ї… А цього року прихворіла я трохи. Готувалася до нескладної операції і хоч переживати причин було небагато, та все одно, вечір перед поступленням до лікарні видався тривожним.

Надранок заходжу на кухню, щоб перевірити, чи все гаразд і чую якесь шурхотіння над головою. Спочатку якось не по собі стало, аж поки зрозуміла, що то у плафон-світильник, який мав великий круглий отвір внизу залетів великий, дуже великий метелик… Таке охопило дивне відчуття –  наче то щось невимовно рідне і тепле, живе й до болю знайоме прилинуло з небуття, щоб заспокоїти, втішити. В пам’яті сплив спогад, що метелики, то душі тих, кого вже немає поруч… А за кілька днів у мого чоловіка мав би бути день народження! Невже це він?! Невже це він з вирію дав мені звістку, огорнув за плечі руками і прихилив до свого плеча, щоб не переживала, щоби втішилася…

І як він тільки потрапив сюди, цей великий красивий осінній метелик?.. Повідкривала всі вікна, міцно причинила двері на кухню і спокійно вийшла. До таксі, у лікарню…

Все вже позаду. І операція, і перев’язки, і відновний період… От тільки не дає мені спокою одне – як можуть спокійно окремі лікарі, які не кажуть жодного зайвого слова, так би мовити, не відступають «від протоколу» ні на йоту?! Отримавши свою подяку, яка суттєво перевищує мою пенсію – лікарка практично жодного разу не зустрілася зі мною поглядом… Тільки «Добрий день», «До побачення» та кілька нескладних маніпуляцій… І ще – це холодне обличчя, тонкі стиснуті вуста і погляд кудись мимо мене. Невже вона не бачить того, що там, де зливається небо з верхівками новобудов, пломеніє осінній вирій? Який чекає кожного. Кожного, хто діями своїми, думками надає сили крилам своїм…

Записала Наталя ВОЛОТОВСЬКА