Де тернополяни можуть побачити цифри, від яких стає моторошно

 

Сьогодні деякі місцеві сайти оприлюднили інформацію, що жителі Тернопільщини ледь не масово страждають ожирінням. Якщо по Україні лише 39,2 відсотки людей має зайву вагу, то у нашій області – 42,4.

Не знаю, я своїх знайомих не важив, але не якось не помітив, щоб вулицями Тернополя масово пересувалися дуже вже повні люди. Але то таке.

Сказали, що ці цифри надало управління статистики. І я пішов на їх сайт. Цю інформацію мені знайти так і не вдалося, зате розшукав іншу, не менш цікаву. Я навіть би сказав – шокуючу.

Не дуже розуміюся на цифрах, тому можу десь і помилитися у якихось сотих чи тисячних. Нехай мене тоді знаючі люди виправлять. Але візьмемо хоча б такий цікавий факт. У 1995 році в Тернопільській області було 89 лікарняних закладів. У 2016 їх залишилося 64. У 1995 році в області було трохи більше 14 тисяч лікарняних ліжок, на минулий рік залишилося трохи менше 9 тисяч. Хтось скаже, що це нормально, адже кількість населення області зменшується. І не лише через смертність, багато виїхало за кордон.

Погоджуюся і намагаюся з’ясувати, що там зі здоров’ям людей. В 1995 році «кількість уперше зареєстрованих випадків захворювань, усього, тис». 586,0. А в 2106 – 724,9. А людей то менше, а лікарняних закладів і ліжок – також. Зі скаргами на хвороби систем кровообігу в 1995 році поскаржилося 24 тисячі наших краян. Минулого року трохи більше 48 тисяч. Навіть при моїх проблемах з математикою, не важко підрахувати, що удвічі більше. Хвороби органів дихання – 238,6 тисяч проти 354,1. Новоутворення 5,5 тисяч в 1995 році і 6,4 тисяч в 2016.

А що з медичним персоналом? У 1995 році було 5,5 тисяч лікарів, а в 2016 – 5,6 і це без зубних лікарів. Дивна тенденція? Кількість медичних закладів зменшується, а лікарів стає більше. З іншого боку, куди ж щороку дівати випускників медичної академії? А ось середнього медичного персоналу таки стає менше. 11,2 тисячі проти 13,2.

На жаль, в Україні на сьогодні нема міністра охорони здоров’я, є лише людина, яка виконує обов’язки. А ось якби був, то я впевнений, що він виступив би із заявою, що українці більше хворіють, бо менше лікуються. Чи якось так. А те, що не кожна людина у цій країні може дозволити собі полікуватися, то міністра б мало хвилювало.

Раз вже тема зайшла про міністрів, як не пригадати про Андрія Реву і його класичне, що ми бідніші від німців, бо їмо більше.

А що з цього приводу мовить статистика? На жаль, цифр суто по Тернопільщині нема, є лише загальні по Україні. Але нехай вже і так. У 1999 році в середньому за місяць в розрахунку на одну особу українці споживали 3,6 кілограма м’яса. А ось у 2106 році уже цілих 3,9. Аж на триста грамів більше. А ось риби і морепродуктів як з’їдали 0,8 кілограма в 1999 так і до сьогодні споживають стільки ж. І з’являється у мене підозра, що насправді оті зайві 300 грамів м’яса їсть не пересічний українець, а якийсь можновладець. Адже лише у них життя покращилося у кілька разів.

А тепер, якщо вам ще не дуже набридли цифри, перейдімо до найцікавішого, до цифр. У 1999 році одне домогосподарство в середньому дозволяло собі витрачати на місяць 471 гривню і 18 копійок. А в 2016 – 6260,27. (Хотів би я мешкати у тому домогосподарстві, вибачте за ліричний відступ). Вражаюче зростання, чи не так? Навіть вищезгадані німці і ті б позаздрили. Але якщо раніше на оплату комунальних послуг витрачалося трохи менше 9 відсотків від сукупних витрат, то у минулому році більше 15. Порахуйте самі, 9 відсотків від 400 гривень і 15 від 6 тисяч. А ось на продукти харчування і безалкогольні напої у відсотках українці таки почали витрачати менше. У 1999 році – 66,6, а в 2016 – 49,0. Менше курять і п’ють. 2,6 відсотка в 1999 році і 2,4 в 2016. Зате більше витрачають на непродовольчі товари і послуги. 42,8 відсотка проти 27,8. І хоча на шкідливі звички йде менше грошей на здоров’я чомусь витрачається більше. Раніше 3,2 відсотки від сукупних витрат, а тепер – 5,5.

Ось такі цифри. Є доволі цікавий вислів, який приписують багатьом політикам, але який став відомим завдяки Марку Твену: «Є брехня, відверта брехня і статистика».

Марко КЛЕВЕЦЬ