Як рівняння на людей скалічило не одне життя

Соціум ревниво тримає усіх своїх на короткому повідку.

Для соціуму головне – щоб як люди. Щоб не відрізнятись кольором та поведінкою, іти в ногу.

Будь-яка спроба маленьких субкультур відколотись від решти одразу викликає спротив, шквал насмішок і глузувань. Взагалі безпідставних і до людей, котрі не мають жодного стосунку до критиканів.

Кожен хрестоматійний греко-католик вважає своїм обов’язком постібатись з феміністок, потролити веганів, поненавидіти геїв. На Галичині усі мають діло до кожного чужого татуювання і кожного чужого аборту. Кожен пост про права жінок чи відмову від м’яса обов’язково за дуже короткий час збере засідання мешканців ОСББ, які заклеймлять, неодобрять і винесуть спільне рішення.

Зараз по мережі ходить стаття про розвінчування міфу органічних продуктів і збирає щирі овації. Кожен вважає своїм обов’язком радісно повідомити “Ага, ну шо, з’їли?”
З неймовірною ейфорією люди зустрічають фейли тих, кому не вдалося.

Знамените галицьке рівняння на людей скалічило не одне життя, згенерувало тисячі стресів і гірких образ. Взагалі, життя на Галичині, навіть у містах, нагадує військовий парад на День перемоги – по вулиці ідуть рівні ряди в одинакових кашкетах і рівняння на право, а збоку стоять ті, славнозвісні люди, котрі у випадку чого одразу щось кажуть і схвально оглядають це все. Навіть більше, тут, у нас, люди самі для себе стали спостерігачами і наглядачами. Ми пильнуємо один одного, щоб усе у порядку було.

От тільки уявлення про порядок писані ще в часи, коли дрова, на яких спалили Джордано Бруно, були ще молодими деревцями і вітер шумів у їх кронах.

Володимир ГЕВКО